Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Маринчак Н.Є., Цвіркуна Ю.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2010 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року

у справі № 2а-9837/10/1370 (9104/67/11)

за позовом Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова

до Дочірнього підприємства "Морозко" відкритого акціонерного товариства "Львівський холодокомбінат"

про застосування арешту активів,

Державна податкова інспекція у Залізничному районі м. Львова (далі - Інспекція) звернулась в суд з адміністративним позовом до Дочірнього підприємства "Морозко" відкритого акціонерного товариства "Львівський холодокомбінат" (далі - Дочірнє підприємство), в якому просила застосувати до відповідача адміністративний арешт активів терміном на 180 днів (4320 год.) у вигляді зупинення операцій по рахунках.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2010 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами Інспекції не погодився, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відхилення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією на виконання постанови старшого слідчого з СВ ПМ ДПІ у м. Львові від 25 червня 2010 року про проведення позапланової виїзної документальної пepевірки ДП "Морозко" по кримінальній справі № 143-3167 прийнято рішення про проведення позапланової виїзної документальної перевірки ДП "Морозко".

На підставі вищевикладеного та згідно направленням здійснено вихід податкових ревізорів-інспекторів за юридичною адресою підприємства для проведення позапланової перевірки.

Проте, головний бухгалтер підприємства після пред'явлення та отримання направлення та наказу на проведення позапланової документальної перевірки не допустила працівників податкового органу до проведення перевірки та відмовилась надати документи податкового та бухгалтерського обліку, про що складено відповідний акт від 10 вересня 2010 року № 91/23-2.

У зв'язку із наведеним, Інспекція прийняла рішення від 29 жовтня 2010 року № 29484/9/10-008/907 "Про наявність обставин, які є підставою для застосування арешту у вигляді зупинення операцій на рахунку" та звернулась в суд із позовом про застосування арешту активів Дочірнього підприємства.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили із того, що відсутні підстави для застосування арешту активів відповідача, оскільки перевірка призначена без наявних на те підстав, адже кримінальна справа № 143-3167 порушена відносно посадових осіб Відкритого акціонерного товариства "Львівський холодокомбінат", а не Дочірнього підприємства "Морозко".

Колегія суддів погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту "г" підпункту 9.1.2 пункту 9.1 статті 9 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон) арешт активів може бути застосовано якщо платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб податкового органу до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів або пов'язані з отриманням інших об'єктів оподаткування, електронних контрольних касових апаратів, комп'ютерних систем, що застосовуються для розрахунків за готівку або з використанням карток платіжних систем, вагокасових комплексів, систем та засобів штрихового кодування.

Згідно з підпунктом 9.3.8 пункту 9.3 статті 9 Закону адміністративний арешт не може бути накладено, якщо платник податків відмовляється допустити працівника контролюючого органу до документальної або матеріальної перевірки у зв'язку з відсутністю у такого працівника контролюючого органу підстав для її проведення, визначених законодавством, а також до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів, або пов'язаних з отриманням інших об'єктів оподаткування, електронних контрольно-касових апаратів, комп'ютерних систем, що застосовуються для розрахунків за готівку або з використанням карток платіжних систем, вагокасових комплексів, систем та засобів штрихового кодування.

Аналіз наведених норм підтверджує висновок про те, що арешт може застосовуватися в разі якщо платник відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення.

Положеннями пункту 7 частини 6 статті 11-1 Закону України "Про державну податкову службу" визначено, що документальну позапланову перевірку може бути проведено якщо стосовно платника податків (посадової особи платника податків) у порядку, встановленому законом, податковою міліцією заведено оперативно-розшукову справу, у зв'язку з чим є потреба у проведенні позапланової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності такого платника податків.

Обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені цим Законом, не поширюються на перевірки, що проводяться на звернення такого платника податків, або перевірки, що проводяться після порушення кримінальної справи проти платника податків (посадових осіб платника податків), що перевіряється, відповідно до кримінально-процесуального законодавства (частина 13 статті 11-1 Закону України "Про державну податкову службу").

Отже, чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством встановлено, що однією з обставин для проведення документальної позапланової виїзної перевірки є заведення оперативно-розшукової справи, у зв'язку з чим є потреба у проведенні позапланової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності.

З огляду на те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження порушення кримінальної справи відносно Дочірнього підприємства (його посадових осіб), суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про відсутність законних підстав для призначення перевірки, а відтак платник податків правомірно відмовився допустити працівника контролюючого органу до документальної перевірки. Таким чином, арешт активів не міг бути застосований відносно відповідача.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області відхилити, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.