808/1120/15 Про відмову задовольнити клопотання про закриття касаційного провадження - 01.08.2017 Прийняття

До Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2016 року у справі № 808/1120/15 за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Експобанк" Волощука Ігоря Григоровича, третя особа: Публічне акціонерне товариство "Діамантбанк", про визнання дій протиправними та скасування рішення.

Ухвалою суду від 26 червня 2017 року закінчено підготовку справи до касаційного розгляду і призначено її до касаційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 12 липня 2017 року о 12 годині 00 хвилин.

11 липня 2017 року до суду надійшло клопотання ПАТ "Діамантбанк" про закриття провадження у цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України, оскільки, на думку заявника, спір між сторонами не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

У судовому засіданні позивач, його представник заперечували проти задоволення клопотання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, що з'явились, дослідивши доводи клопотання про закриття провадження у справі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на таке.

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Уповноваженої особи, третя особа: ПАТ "Діамантбанк", в якому просив визнати протиправними дії та скасувати рішення.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 02 червня 2015 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію у АТ "КБ "Експобанк" Волощука І.Г. № 151 від 19 січня 2015 року про визнання договору від 10 вересня 2014 року, укладеного між ПАТ Комерційний банк "Експобанк" та фізичною особою ОСОБА_2 за № 10/09-14в про відступлення права вимоги за договором застави майнових прав № 1009/14-2-1 від 10 вересня 2014 року, укладеного між Первісним кредитором та ПАТ "Діамантбанк", нікчемним.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення у справі - про відмову у позові.

ПАТ "Діамантбанк", вважаючи, що спір у цій справі не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, звернувся до суду з клопотанням про закриття провадження у справі. Клопотання обґрунтоване тим, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, юрисдикція адміністративних судів не поширюється. При цьому, заявник послався на правову позицію Верховного суду України, викладену в його постанові від 15 червня 2016 року у справі № 21-286а16.

Суд вважає вказане клопотання ПАТ "Діамантбанк" необґрунтованим та, відповідно, зазначає, що наявність підстав для відступлення від правової позиції, викладеної в зазначеному рішенні Верховного Суду України, з огляду на таке.

П. 1 ч. 1 с. 157 КАС України (2747-15) передбачено, що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Згідно з ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Ч. 1 ст. 17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

За змістом ст. 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Ст. 4 вказаного Закону визначено функції Фонду, які той виконує в силу покладених на нього завдань, основним з яких є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Крім того, відповідно до ст. 6 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд наділений повноваженнями видавати нормативно-правові акти, які підлягають державній реєстрації у порядку, встановленому законодавством, з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

Нормативне регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави в сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень в розумінні КАС України (2747-15) .

Разом з цим, нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) визначено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів, відповідно до його преамбули.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 вказаного Закону банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Згідно з ст. 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) , іншими законодавчими актами України.

Законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

При цьому, в ч. 8 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" зазначено, що дія Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) на банки не поширюється.

Пп. 2, 7 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарським судам підвідомчі справи про банкрутство; справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України (2755-17) , а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України (2755-17) .

Отже, за загальним правилом, відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом регулюються Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , провадження у справах про банкрутство здійснюється господарським судом у порядку, визначеному ГПК України (1798-12) . У випадку визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку вказане законодавство застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

Однак, ні законодавство про банки і банківську діяльність, ні законодавство з питань функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, яке регулює правовідносини, зокрема, щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків, не передбачає участь господарського суду в процедурі визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку з ініціативи Національного банку України або за пропозицією Фонду, як і не передбачає можливості розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності, вчинених під час таких процедур суб'єктами владних повноважень, у порядку господарського судочинства. Наведене зумовлено тим, що ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку з ініціативи Національного банку України або за пропозицією Фонду суттєво відрізняється від процедури ліквідації інших суб'єктів господарювання, передбаченої нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Окрім того, відповідно до ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Згідно з ч. 1 ст. 54 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Отже, оскільки Фонд є тією державною установою, яка виконує владні управлінські функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб та за відсутності іншого правового регулювання спірних правовідносин, що їх вирішення здійснюється в порядку господарського судочинства, суд касаційної інстанції вважає, що спори, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності Фонду, його посадових осіб є публічно-правовими та підлягають вирішенню за правилами КАС України (2747-15) .

На користь такого правового висновку свідчить також п. 25 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 8 (v0008760-13) , в якому аналогічним чином надано оцінку спірним правовідносинам.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав про закриття провадження у цій справі.

За змістом ч. 1 ст. - 244-2 КАС України суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Відтак, враховуючи наведені норми та обставини справи суд дійшов висновку про наявність підстав для відступлення від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у його постанові від 15 червня 2016 року у справі № 21-286а16 та вирішення цієї справи саме у порядку адміністративного судочинства.

Керуючись статтями 157, 221, 228, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" про закриття провадження у справі № 808/1120/15 за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Експобанк", третя особа: Публічне акціонерне товариство "Діамантбанк", про визнання дій протиправними та скасування рішення відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.