Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головчук С.В. (суддя-доповідач),

Черпака Ю.К.,

Штульман І.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2014 року

в справі за позовом ОСОБА_4 до Прокуратури Хмельницької області про скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

У березні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду із адміністративним позовом, в якому, уточнивши позовні вимоги, просив скасувати накази Прокуратури Хмельницької області від 24 лютого 2014 року № 111-к "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності" та від 09 квітня 2014 року № 294-к "Про зміну наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності", поновити його на посаді начальника відділу організації участі прокурорів у кримінальному провадженні в суді прокуратури Хмельницької області та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. В обґрунтування позову зазначав, що 24 лютого 2014 року біля третьої години ночі у стані алкогольного сп'яніння його зупинено працівниками ВДАІ за порушення Правил дорожнього руху України, у зв'язку з чим притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за порушення Присяги працівника прокуратури. Посилаючись на те, що вид дисциплінарного стягнення не відповідає ступеню його вини, а звільнення відбулося у період його тимчасової непрацездатності, просив суд задовольнити позов.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року, яку залишено без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову. Посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, зокрема Закону України "Про прокуратуру" (1789-12) та Кодексу законів про працю України (322-08) (далі - КЗпП України (322-08) ). Вказує, що суди не дали належної оцінки обставинам справи та доводам позивача про те, що його звільнено без попередньої згоди первинної профспілкової організації, адміністративне правопорушення він вчинив в неробочий час, а наказ про звільнення видано у період його тимчасової непрацездатності.

Прокуратура Хмельницької області у запереченнях на касаційну скаргу посилається на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, судами правильно встановлені факти, досліджені докази та наведені обґрунтовані висновки. Зазначає, що позивача звільнено правомірно, оскільки ОСОБА_4 перебував на керівній посаді і вчинення ним такого проступку набуло суспільного резонансу, чим суттєво підірвано авторитет органів прокуратури. Крім того, про тимчасову непрацездатність позивач відповідачу не повідомив, проте отримавши листок непрацездатності, наказом прокурора Хмельницької області від 09 квітня 2014 року змінено дату звільнення ОСОБА_4 Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що з листопада 2001 року ОСОБА_4 працював в органах прокуратури, а з грудня 2012 року - на посаді начальника відділу організації участі прокурорів у кримінальному провадженні в суді прокуратури Хмельницької області.

Позивач прийняв Присягу працівника прокуратури.

Наказом Прокуратури Хмельницької області від 24 лютого 2014 року № 111-к позивача звільнено з займаної посади за порушення Присяги працівника прокуратури та вчинення проступку, який порочить органи прокуратури. У цьому наказі зазначено, що ОСОБА_4 звільнено за скоєння вчинку, який набув суспільного резонансу та порочить його як посадову особу органів прокуратури.

В подальшому, у зв'язку з тим, що з 24 лютого 2014 року позивач перебував на лікуванні, що підтверджено листком непрацездатності, відповідач видав наказ від 09 квітня 2014 року № 294-к, яким змінено дату звільнення ОСОБА_4 на 11 березня 2014 року.

Правові, організаційні та соціально-економічні умови реалізації права громадян на проходження служби в органах прокуратури, визначались Законом України від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ "Про прокуратуру" (1789-12) (далі - Закон № 1789-ХІ), норми якого були чинними на час виникнення спірних правовідносин.

За приписами статті 46 цього Закону особи, вперше призначені на посади старших прокурорів та прокурорів прокуратур, слідчих прокуратури, приймають "Присягу працівника прокуратури" такого змісту: "Я, (прізвище, ім'я, по батькові) вступаючи на службу в прокуратуру, присвячую свою діяльність служінню Українському народові і Українській державі та урочисто присягаю: неухильно додержуватися Конституції, законів та міжнародних зобов'язань України; сумлінним виконанням своїх службових обов'язків сприяти утвердженню верховенства права, законності та правопорядку; захищати права і свободи людини та громадянина, інтереси суспільства і держави; постійно вдосконалювати свою професійну майстерність, бути принциповим, чесно, сумлінно і неупереджено виконувати свої обов'язки, з гідністю нести високе звання працівника прокуратури. Усвідомлюю, що порушення присяги несумісне з подальшим перебуванням в органах прокуратури".

Аналізуючи текст Присяги, можна дійти висновку, що в основі поведінки працівника прокуратури закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. При цьому, складаючи Присягу, працівник прокуратури покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання.

Отже, як порушення Присяги слід розуміти скоєння працівником прокуратури проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету органів прокуратури та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

Крім того, з метою визначення основних моральних норм і принципів, яких повинні додержуватися працівники прокуратури при виконанні своїх службових обов'язків та поза службою, наказом Генерального прокурора України від 28 листопада 2012 року № 123 (v0123900-12) затверджено Кодекс професійної етики та поведінки працівників прокуратури, затвердженого (далі - Кодекс), норми якого були чинними на час виникнення спірних правовідносин.

Стаття 18 цього Кодексу передбачала, що працівнику прокуратури не слід допускати дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури. Поза службою поводити себе коректно і пристойно. При з'ясуванні будь-яких обставин з представниками правоохоронних органів не використовувати свій службовий статус.

Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що робота на посадах в органах прокуратури передбачає підвищену відповідальність перед Державою та суспільством, а тому вимоги щодо поведінки працівників прокуратури є більш суворими і в першу чергу вимагають від таких осіб суворо додержуватись та поважати вимоги закону та правила суспільного життя.

Це означає, що у разі скоєння вчинку, який можна кваліфікувати як ганебний, така особа не має права продовжувати службу в органах прокуратури, оскільки робота на таких посадах передбачає високі моральні якості та бездоганну поведінку не тільки в робочий час, а і поза межами роботи.

Частиною третьою статті 48 Закону № 1789-ХІІ визначено, що за порушення закону, неналежне виконання службових обов'язків чи скоєння ганебного вчинку прокурори і слідчі несуть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України, який затверджується Верховною Радою України.

Відповідно до частини першої статті 2 Дисциплінарного статуту прокуратури України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 06 листопада 1991 року № 1796-XII (1796-12) (далі - Дисциплінарний Статут), працівники прокуратури повинні мати високі моральні якості, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов'язків з громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особисто суворо додержувати вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність і сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм та правил суспільного життя.

Пунктом 2 частини першої статті - 46-2 Закону № 1789-ХІІ передбачено, що прокурори і слідчі підлягають звільненню з органів прокуратури, у тому числі з позбавленням класного чину, у випадку порушення "Присяги працівника прокуратури" чи відмови від її прийняття.

Крім того, з метою визначення процедури прийняття Присяги працівника прокуратури та організації її виконання, 21 січня 2011 року Генеральною прокуратурою прийнято наказ № 5 "Про затвердження Порядку прийняття Присяги працівника прокуратури та заходи щодо його виконання". Пунктом 6.1. цього наказу передбачено, що у разі порушення прокурорсько-слідчими працівниками Присяги принципово вирішувати питання про притягнення їх до дисциплінарної відповідальності аж до звільнення з органів прокуратури, у тому числі з позбавленням класного чину, відповідно до пункту 2 частини другої статті 46-2 Закону України "Про прокуратуру".

Як встановлено судами, оскаржувані накази прийнято відповідачем на підставі висновку службової перевірки від 24 лютого 2014 року, проведеної по факту порушення ОСОБА_4 Правил дорожнього руху України.

Цим розслідуванням встановлено, що 24 лютого 2014 року позивач, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керував автомобілем "Фольксваген Поло" д.н.з. НОМЕР_1 і біля третьої години ранку був зупинений працівниками ВДАІ ХМВ УМВС України в Хмельницькій області у м. Хмельницькому по вул. Старокостянтинівське шосе, про що складено адміністративний протокол АВ2 № 323705.

У поясненнях ОСОБА_4 підтвердив ці обставини і не заперечував, що в ніч з 23 по 24 лютого2014 року він святкував зі знайомими в кафе День захисника Вітчизни де вживав спиртні напої та близько третьої години ранку був зупинений працівниками ВДАІ за керуванням автомобілем в стані алкогольного сп'яніння (а.с. 18).

Постановою Хмельницького міськрайонного суду від 14 березня 2014 року позивача визнано винним у вчиненні правопорушення передбаченого частиною 1 статті 130 КпАП України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3900 грн.

У запереченнях відповідач зазначив, що з метою уникнення відповідальності позивач пред'явив працівниками ВДАІ службове посвідчення працівника прокуратури. Ці обставини ОСОБА_4 не спростував.

Цей випадок набув широкого суспільного розголосу, відео про зупинку позивача неодноразово транслювалося по телебаченню, в тому числі центральних телеканалах держави, розміщено у вільному доступі на сайтах інтернету, чим суттєво підірвано авторитет прокуратури.

Отже, перевіряючи обставини справи та надані докази у їх сукупності, суди дійшли висновку про доведеність вчинення ОСОБА_4 проступку, який порочить органи прокуратури, що є не сумісним з подальшим перебуванням його на службі.

Поряд з цим, суди перевірили та відхилили доводи позивача щодо його звільнення під час непрацездатності та за відсутності згоди профспілки, оскільки листок непрацездатності ОСОБА_4 надав відповідачу під час розгляду справи судом першої інстанції. У зв'язку з цим Прокуратурою Хмельницької області 09 квітня 2014 року видано наказ № 294-к про зміну дати звільнення позивача. Крім того, позивача звільнено за нормами спеціального законодавства, яким не передбачено обов'язкове надання попередньої згоди профспілковою організацією на звільнення працівника.

За таких обставин суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для поновлення позивача на посаді та правильно відмовили у задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.