Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Єрьоміна А.В.(головуючий);

Кравцова О.В.,

Горбатюка С.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа - ОСОБА_5, про визнання протиправним та скасування розпорядження,-

У листопаді 2014 року ОСОБА_4 (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації (далі - відповідач), третя особа - ОСОБА_5 (дала - третя особа), в якому просила визнати протиправним та скасувати розпорядження Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації "Про видачу ордерів мешканцям Голосіївського району" від 31 січня 2013 року № 59 в частині видачі ордеру ОСОБА_5, яка проживає в кімнаті № 6, загальної квартири АДРЕСА_1, та анулювання ордеру серії "Б" НОМЕР_1 від 15 лютого 2010 року.

Ухвалою окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2015 року позовну заяву залишено без розгляду в частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування розпорядження Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації "Про видачу ордерів мешканцям Голосіївського району" від 31 січня 2013 року № 59 в частині видачі ордеру ОСОБА_5, яка проживає в кімнаті № 6, загальної квартири АДРЕСА_1.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2015 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано пункт 5 розпорядження Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації "Про видачу ордерів мешканцям Голосіївського району" від 31 березня 2013 року № 59 в частині анулювання ордеру на жиле приміщення № НОМЕР_1 серії Б від 15 лютого 2010 року.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2015 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2015 року та прийнято нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_4 просить оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

Третя особа, у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції є законним, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу позивача необґрунтованою, а тому просить залишити її без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Оскільки сторони були належним чином повідомлення про дату, час і місце судового засідання, в судове засідання не зявилися, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністратвиний суд України, враховуючи межі касаційної скарги дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 12 лютого 2010 року Голосіївською районною в м.Києві державною адміністрацією винесено розпорядження № 98 "Про видачу ордерів мешканцям Голосіївського району", яке містить п.2 щодо видачі ордеру ОСОБА_4, яка, як у ньому зазначено, зареєстрована та мешкає в гуртожитку по АДРЕСА_2 - на кімнату № 6 в комунальній квартирі АДРЕСА_2, житловою площею 11,7 кв.м, на дві особи: ОСОБА_4, 1964 р.н., ОСОБА_7, 1990 р.н. - дочка.

15 лютого 2010 року Голосіївською районною в м.Києві державною адміністрацією ОСОБА_4 видано ордер серії "Б" НОМЕР_1 про право на зайняття жилого приміщення в комунальній квартирі за адресою: АДРЕСА_3, кімната 6.

Між тим 31 січня 2013 року Голосіївською районною в м.Києві державною адміністрацією винесено розпорядження № 59 "Про видачу ордерів мешканцям Голосіївського району", яке містить:

- п.1.6 щодо видачі ордеру ОСОБА_5, яка проживає в кімнаті № 6 загальної квартири АДРЕСА_2 - на кімнату № 6 загальної квартири АДРЕСА_2, житловою площею 11,7 кв.м. на одну особу - ОСОБА_5, 1943 р.н.;

- п.5 щодо анулювання ордеру на жиле приміщення № НОМЕР_1 серії Б від 15 лютого 2010 року.

Задовольняючи адміністративний позов в частині скасування пункту 5 розпорядження Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації "Про видачу ордерів мешканцям Голосіївського району" № 59 від 31 березня 2013 в частині анулювання ордеру на жиле приміщення № НОМЕР_1 серії Б від 15 лютого 2010 року суд першої інстанції виходив з того, що ордер на жиле приміщення може бути видано лише на вільне жиле приміщення та не може бути анульований розпорядженням районної державної адміністрації, натомість може бути лише визнаний недійсним в судовому порядку.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову суд апеляційної інстанції зазначив, що при винесенні розпорядження № 98 "Про видачу ордерів мешканцям Голосіївського району" відповідач керувався рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 01 грудня 2009 року, яким було задоволено позов ОСОБА_4 до Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, третя особа - ОСОБА_5 яким надано ордер на жиле приміщення та зобов'язано Голосіївську районну у м. Києві державну адміністрацію видати його ОСОБА_4, що не набрало законної сили. Крім того суд зазначив, що такий ордер дійсний протягом тридцяти днів з моменту його отримання, проте позивач та її донька упродовж цього строку не вселилися у спірне житлове приміщення та не вживали будь-яких заходів по вселенню, у тому числі із застосуванням судових процедур, а тому ордер № НОМЕР_1 серії Б від 15 лютого 2010 року автоматично втратив чинність.

Вищий адміністративний суд України вважає такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасним з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ), завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з частиною першою статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Враховуючи специфіку даних правовідносин, при вирішенні справи необхідно встановити повноваження органу щодо видачі особі ордеру на право вселення у приміщенні, тобто наявність у позивача законних підстав вселення до гуртожитку і користування житловою площею на цих підставах.

Разом з тим, поняття житловий фонд та що він в себе включає визначено у статтею 4 Житлового кодексу УРСР від 30 червня 1983 року № 5464-X.

Державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд) (частина перша статті 5 ЖК УРСР).

За приписами статті 6 цього Кодексу жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків.

Статтею 58 ЖК УРСР визначено, що на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Ордер може бути видано лише на вільне житлове приміщення.

Згідно пункту 69 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм різних приміщень в Українській РСР, затверджених Постановою Ради Міністрів УРСР № 470 від 11 грудня 1984 року (470-84-п) , ордер дійсний протягом 30 (тридцяти) днів.

При цьому, в ході розгляду справи колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що ні судом першої ні апеляційної інстанцій не взято до уваги рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 10 січня 2012 року та Апеляційного суду м. Києва від 29 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, Клінічної лікарні "Феофанія" Державного управління справами, третя особа - ОСОБА_8, про скасування рішення спільного засідання адміністрації та профсоюзного комітету щодо виселення та надання житлового приміщення, не досліджено чи встановлено такими рішеннями обставини, що мають приюдиційне значення для вирішення даного спору по суті, а також не досліджено сам порядок, підстави та наявність повноважень для прийняття відповідачем оскаржуваного розпорядження.

За таких обставин, суд касаційної інстанції зазначає, що обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову закріплений нормами статті 7, частини четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частини четверта, п'ята зазначеної статті).

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зі змісту частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до частини першої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, належним чином перевірити доводи сторін, дати оцінку як вже приєднаним до справи доказам, так і новим доказам, що будуть виявлені в судовому розгляді справи, з дотриманням вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України та зробити юридично правильний висновок щодо прав і обов'язків сторін.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2015 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.