Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Смоковича М.І.,

суддів: Горбатюка С.В., Єрьоміна А.В.,

секретарі судового засідання: Гуловій О.І.,

за участю позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: Яцишена Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства культури України про зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Міністерства культури України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2016 року,

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства культури України (далі (Мінкультури) про зобов'язання відповідача в місячний термін з дня набрання законної сили рішенням суду розглянути статут Релігійної організації "Релігійний центр віруючих в найвищу цінність людини - Душевна спільнота" та заяву уповноваженого представника релігійної конференції Релігійного об'єднання віруючих в найвищу цінність людини - Душевної спільноти ОСОБА_1 про реєстрацію статуту Релігійного центру віруючих в найвищу цінність людини - Душевної спільноти, прийняти відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомити про нього уповноваженому представнику релігійної конференції Релігійного об'єднання віруючих в найвищу цінність людини - Душевної спільноти ОСОБА_1

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач під час розгляду звернення ОСОБА_1 (як уповноваженого представника релігійної конференції релігійного об'єднання віруючих в найвищу цінність людини - Душевної спільноти) стосовно реєстрації статуту Релігійного центру віруючих в найвищу цінність людини - Душевної спільноти діяв всупереч вимог законодавства, вимагаючи надання додаткових документів, наявність яких, на думку позивача, є необов'язковою (статутів релігійних громад, за рішенням яких утворено названий вище Релігійний центр).

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 30 вересня 2016 року відмовив у задоволенні позовних вимог повністю.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 8 грудня 2016 року скасував постанову суду першої інстанції і прийняв нову, якою позовні вимоги задовольнив повністю.

Зобов'язав Мінкультури в місячний термін розглянути статут Релігійної організації "Релігійний центр віруючих в найвищу цінність людини - Душевна спільнота" та заяву уповноваженого представника релігійної конференції Релігійного об'єднання віруючих в найвищу цінність людини - Душевної спільноти ОСОБА_1 про реєстрацію статуту Релігійного центру віруючих в найвищу цінність людини - Душевної спільноти та прийняти відповідне рішення, про яке не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомити уповноваженого представника релігійної конференції Релігійного об'єднання віруючих в найвищу цінність людини - Душевної спільноти ОСОБА_1

У касаційній скарзі Мінкультури, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норма матеріального і процесуального права, просить скасувати його постанову і залишити в силі постанову суду першої інстанції.

ОСОБА_1 у своїх запереченнях зазначив про те, що оскаржене судове рішення є законним і обґрунтованим, тому підстав для задоволення касаційної скарги немає.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 24 червня 2015 року на релігійній конференції Релігійного об'єднання віруючих в найвищу цінність людини - Душевної спільноти представники релігійних організацій, що беруть участь у конференції (ОСОБА_1, представник Релігійної громади віруючих в найвищу цінність людини - Душевної спільноти у Печерському районі міста Києва згідно із протоколом загальних зборів віруючих громадян релігійної організації "Релігійна громада віруючих в найвищу цінність людини - Душевна спільнота у Печерському районі міста Києва" від 23 червня 2015 року; та ОСОБА_3, представник Релігійної громади віруючих в найвищу цінність людини - Душевної спільноти у Шевченківському районі міста Києва згідно із протоколом загальних зборів віруючих громадян релігійної організації "Релігійна громада віруючих в найвищу цінність людини - Душевна спільнота у Шевченківському районі міста Києва" від 22 червня 2015 року) утворили релігійне об'єднання "Релігійне об'єднання віруючих в найвищу цінність людини - Душевна спільнота".

6 липня 2015 року уповноважений представник релігійної конференції Релігійного об'єднання віруючих в найвищу цінність людини - Душевної спільноти ОСОБА_1 подав на реєстрацію до Мінкультури статут Релігійного центру віруючих в найвищу цінність людини - Душевної спільноти (вхідний реєстраційний номер заяви про реєстрацію статуту № 5237/0/5-15 від 14 липня 2015 року).

Листом від 6 серпня 2015 року № 678/18-15 Мінкультури повідомило заявника про невідповідність поданих на реєстрацію установчих документів вимогам пункту 3.2 Стандарту надання адміністративної послуги з реєстрації статуту (положення), що унеможливлює прийняття відповідного рішення щодо реєстрації Статуту. У зв'язку з цим заявнику запропоновано усунути недоліки поданих документів до 12 серпня 2015 року.

10 серпня 2015 року на релігійній конференції Релігійного об'єднання віруючих в найвищу цінність людини - Душевної спільноти вирішено внести зміни у рішення релігійної конференції Релігійного об'єднання віруючих в найвищу цінність людини - Душевної спільноти від 24 червня 2015 року, а саме викласти і прийняти ці рішення в наступній редакції: утворити релігійне об'єднання "Релігійне об'єднання віруючих в найвищу цінність людини - Душевна спільнота" з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати релігійну віру в найвищу цінність людини відповідно до традиційного устрою душевної релігії у спільній релігійній діяльності релігійних організацій віруючих в найвищу цінність людини та їх об'єднання у душевну спільноту душевних спільнот відповідно до віровчення релігійної віри в найвищу цінність людини (душевної релігії) та законодавства України, до складу якого входять релігійні організації "Релігійна громада віруючих в найвищу цінність людини - Душевна спільнота у Печерському районі міста Києва" та "Релігійна громада віруючих в найвищу цінність людини - Душевна спільнота у Шевченківському районі міста Києва" та яке представлятиметься своїм релігійним центром - Релігійною організацією "Релігійний центр віруючих в найвищу цінність людини - Душевна спільнота"; прийняти і затвердити статут Релігійної організації "Релігійний центр віруючих в найвищу цінність людини - Душевна спільнота"; обрати Хранителем віри і визначити представником Релігійної організації "Релігійний центр віруючих в найвищу цінність людини - Душевна спільнота" ОСОБА_1, доручити йому представляти релігійну конференцію релігійного об'єднання "Релігійне об'єднання віруючих в найвищу цінність людини - Душевна спільнота" та здійснити всі необхідні згідно із законодавством України дії, в тому числі підписувати, подавати та отримувати документи, для реєстрації статуту Релігійної організації "Релігійний центр віруючих в найвищу цінність людини - Душевна спільнота" та державної реєстрації Релігійної організації "Релігійний центр віруючих в найвищу цінність людини - Душевна спільнота" як юридичної особи; взяти до уваги адресовану конференції заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_4, власників приміщення за адресою АДРЕСА_1, які не заперечують, щоб Релігійна організація "Релігійний центр віруючих в найвищу цінність людини - Душевна спільнота" та її Хранитель віри ОСОБА_1 користувалися цим приміщенням як місцезнаходженням цієї релігійної організації і для щоденного керування її діяльністю, здійснення управління і обліку.

11 серпня 2015 року уповноважений представник релігійної конференції Релігійного об'єднання віруючих в найвищу цінність людини - Душевної спільноти ОСОБА_1 подав до Мінкультури заяву про усунення виявлених недоліків у документах, поданих для реєстрації статуту Релігійної організації "Релігійний центр віруючих в найвищу цінність людини - Душевна спільнота" (далі також - Релігійний центр).

Листом від 6 жовтня 2015 року за № 852/18-15 Мінкультури повідомило ОСОБА_1 про те, що відповідно до частини четвертої статті 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та пункту 5.1 Стандарту надання адміністративної послуги з реєстрації статуту (положення) релігійної організації, затвердженого наказом Мінкультури від 18 квітня 2012 року № 366 (z1415-12) (далі - Стандарт) Міністерство культури України направило запит до Київської міської державної адміністрації для отримання інформації щодо діяльності релігійних громад - "Релігійна громада віруючих в найвищу цінність людини - Душевна спільнота у Печерському районі м. Києва", "Релігійна громада віруючих в найвищу цінність людини - Душевна спільнота у Шевченківському районі м. Києва, що входять до складу новоутвореної релігійної організації "Релігійний центр віруючих в найвищу цінність людини - Душевна спільнота".

Листом від 17 листопада 2015 року № 971/18-15 Мінкультури повідомило Громадську організацію "Інститут душевної релігії" про те, що заяву уповноваженого представника релігійної конференції Релігійного об'єднання віруючих в найвищу цінність людини - Душевної спільноти ОСОБА_1 щодо реєстрації статуту Релігійного центру віруючих в найвищу цінність людини - Душевної спільноти розглянуто. Оскільки з пакету документів, поданого відповідно до Стандарту, для реєстрації статуту Релігійного центру віруючих в найвищу цінність людини - Душевної спільноти висновується, що засновниками зазначеної релігійної організації є дві новоутворені релігійні громади, "Релігійна громада віруючих в найвищу цінність людини - Душевна спільнота у Печерському районі м. Києва" (відповідно до протоколу утворена 23 червня 2015 року) та "Релігійна громада віруючих в найвищу цінність людини - Душевна спільнота у Шевченківському районі міста Києва" (відповідно до протоколу утворена 22 червня 2015 року) статути яких, за даними Київської міської адміністрації, не зареєстровані, то, у зв'язку із цим, Мінкультури повертає документи, подані на реєстрацію для доопрацювання.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що під час утворення релігійної організації Релігійного центру віруючих в найвищу цінність людини - Душевної спільноти, не було дотримано вимог чинного законодавства щодо реєстрації релігійної організації, що у свою чергу унеможливлює загальний розгляд Мінкультури та ухвалення, відповідно до статей 14, 15 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" рішення про реєстрацію чи про відмову в реєстрації статуту Релігійного центру віруючих в найвищу цінність людини - Душевної спільноти.

Суд апеляційної інстанції натомість відзначив, що Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" (987-12) визначає обов'язок органу, який здійснює реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій за наслідками розгляду відповідних заяв та статутів (положень) прийняти одне з відповідних рішень. Водночас цей Закон не містить положень щодо наділення відповідного органу повноваженнями визначати інший порядок розгляду відповідних заяв та статутів (положень) щодо реєстрації останніх. З огляду на зазначене апеляційний суд відзначив, що відповідач в даному випадку мав керуватися положеннями Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (987-12) та за наслідками розгляду заяви уповноваженого представника релігійної конференції Релігійного об'єднання віруючих в найвищу цінність людини - Душевної спільноти ОСОБА_1 щодо реєстрації статуту Релігійного центру віруючих в найвищу цінність людини - Душевної спільноти прийняти одне з рішень: про реєстрацію або про відмову в реєстрації.

При прийнятті цієї ухвали колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до статті 7 Закону України від 23 квітня 1991 року № 987-ХІІ "Про свободу совісті та релігійні організації" (далі - Закон № 987-ХІІ (987-12) ), релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і змінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вище зазначених релігійних організацій.

На інші організації, утворені за релігійною ознакою, дія цього Закону не поширюється.

Відповідно до статті 8 Закону № 987-ХІІ релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості.

Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов'язковим.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 987-ХІІ релігійні управління і центри діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

За статтею 12 Закону № 987-ХІІ статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з'їздах, конференціях.

Частиною третьою цієї статті встановлено вимоги щодо того, які відомості обов'язково повинен містити статут (положення) релігійної організації. За частинами четвертою-шостою тієї ж статті статут (положення) може містити й інші відомості, пов'язані з особливостями діяльності даної релігійної організації.

Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству. Документи, які визначають віросповідну діяльність, вирішують інші внутрішні питання релігійної організації, не підлягають реєстрації в державних органах.

Відповідно до статті 14 Закону № 987-ХІІ для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Релігійні центри, управління, монастирі, релігійні братства, місії та духовні навчальні заклади подають на реєстрацію статут (положення) до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії.

Орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам.

У необхідних випадках орган, який здійснює реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, може зажадати висновок місцевої державної адміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, а також спеціалістів. У цьому разі рішення про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій приймається у тримісячний термін.

Перевищення встановленого цим Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України.

За статтею 15 Закону № 987-ХІІ у реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.

Рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації із зазначенням підстав відмови повідомляється заявникам письмово в десятиденний термін. Це рішення може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України.

За змістом пункту 4 Положення про Міністерство культури України, затвердженого указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 388/2011 (388/2011) , Мінкультури України відповідно до покладених на нього завдань: '…' 91) здійснює в установленому порядку реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, а також змін і доповнень до них; '…'.

Відповідно до розділу третього Стандарту для реєстрації статуту (положення) релігійного центру (управління), що згідно з частиною другою статті 7 Закону № 987-ХІІ представляє релігійне об'єднання, до Міністерства подається заява, засвідчена підписом уповноважених представників (уповноваженого представника) загальних зборів засновників (установчого з'їзду (конференції) засновників тощо), що утворюють таке релігійне об'єднання.

Разом із заявою до Міністерства подається статут (положення) релігійного центру (управління) у трьох примірниках.

До статуту (положення) релігійної організації на підтвердження відомостей, викладених у ньому згідно з вимогами статті 12 Закону, додатково подаються:

належним чином засвідчена копія рішення (витяг) про утворення релігійного об'єднання та затвердження (прийняття) статуту (положення) релігійного центру чи управління (протокол загальних зборів засновників, установчого з'їзду (конференції) засновників тощо).

Це рішення повинно містити відомості, що підтверджують повноваження представників релігійних організацій (релігійних громад, релігійних центрів чи управлінь), що беруть участь у створенні релігійного об'єднання, представляти такі релігійні організації (релігійні громади, релігійні центри чи управління) на відповідному зборі, з'їзді, конференції тощо.

Відповідно до пункту 3.4 Стандарту у разі подання до Мінкультури неповного переліку документів, визначеного пунктами 3.1 - 3.3 цього розділу, та/або оформлення їх без дотримання встановлених вимог, відсутності у статуті (положенні) релігійної організації відомостей, встановлених частиною третьою статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", одержувачу адміністративної послуги пропонується в межах строків, встановлених цим Законом, усунути виявлені недоліки.

У разі якщо одержувачем адміністративної послуги не усунуто виявлені недоліки протягом встановлених строків, всі документи, які надійшли до Мінкультури, крім заяви про реєстрацію статуту (положення) релігійної організації (змін до них), повертаються йому супровідним листом із роз'ясненням причин такого повернення.

За змістом пунктів 5.1, 5.2 Стандарту Мінкультури в місячний строк розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніше як у десятиденний строк письмово повідомляє про нього одержувачу послуги.

У тримісячний строк відповідне рішення може прийматись у випадках, коли для його ухвалення Мінкультури звертається до місцевої державної адміністрації, виконавчого комітету сільської, селищної, міської рад або окремих спеціалістів, про що письмово повідомляється одержувачу адміністративної послуги.

За змістом пунктів 6.2 - 6.4 Стандарту діяльністю релігійної організації, що суперечить чинному законодавству та може бути припинена у судовому порядку, згідно з положеннями частини четвертої статті 16 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", вважаються: вчинення релігійною організацією дій, недопустимість яких передбачена статтями 3, 5 і 17 цього Закону; поєднання обрядової чи проповідницької діяльності релігійної організації з посяганнями на життя, здоров'я, свободу і гідність особи; систематичне порушення релігійною організацією встановленого законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів (богослужінь, обрядів, церемоній, походів тощо); спонукання громадян до невиконання своїх конституційних обов'язків або дій, які супроводжуються грубими порушеннями громадського порядку чи посяганням на права і майно державних, громадських або релігійних організацій.

У наказі про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації (змін до них) зазначаються підстави для відмови.

У разі відмови у наданні адміністративної послуги заявнику протягом десяти днів з дати прийняття відповідного рішення направляються письмове повідомлення та копія наказу Мінкультури про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації (змін до них).

Аналізуючи наведені вище положення законодавства в аспекті спірних правовідносин можемо дійти висновку про те, що релігійні організації як добровільні об'єднання громадян можуть існувати як зі статусом юридичної особи, так і без такого. Це їхнє право, передбачене Законом № 987-ХІІ (987-12) . За тим же Законом, релігійна громада як одна із форм існування релігійної організації утворюється на місцевому рівні з правом вибору канонічної та організаційної підлеглості релігійним центрам, управлінням як в Україні, так і за її межами. Утворення релігійної громади є правом громадян одного віросповідання, культу, напряму, течії або толку об'єднуватися з метою задоволення своїх релігійних потреб, при цьому без необхідності в обов'язковому порядку повідомляти держані органи про таке утворення.

Зі змісту положень статті 7, 12 Закону № 987-ХІІ також висновується, що релігійна організація, якщо вона має намір бути учасником суспільних правовідносин, повинна набути правоздатності. Правовий статус релігійної організації, релігійної громади зокрема, визначається у її статуті (положенні), який підлягає державній реєстрації. Відтак для того, щоб держава (в особі уповноважених органів) засвідчила існування релігійної організації (як утворення з визначеними структурою, ієрархією, осіб, наділених представницькими повноваженнями) остання повинна заявити (повідомити) про своє існування шляхом реєстрації свого правовстановлюючого документа - статуту (положення). Потрібно також відзначити, що державна реєстрація статуту (положення) релігійної організації є відмінною від процедури державної реєстрації релігійної організації як юридичної особи. Стосовно останнього, то це знову ж таки право релігійної організації обирати чи існувати її зі статусом юридичної особи (що надає порівняно більше можливостей для активної діяльності (як-от набуття речових прав на будівлі чи інше майно, благодійна діяльність тощо) чи без такого.

У справі встановлено, що Релігійну організацію "Релігійний центр віруючих в найвищу цінність людини - Душевна спільнота" утворюють дві релігійні громади ("Релігійна громада віруючих в найвищу цінність людини - Душевна спільнота у Печерському районі міста Києва" (дві особи) та "Релігійна громада віруючих в найвищу цінність людини - Душевна спільнота у Шевченківському районі міста Києва" (теж дві особи), які, обравши на своїх загальних зборах по одному представнику від кожної з громад провели спільну конференцію. На цій конференції (зібранні) два представники від двох згаданих вище релігійних громад вирішили об'єднатися в одне релігійне об'єднання, яке представлятиметься релігійним центром - Релігійною організацією "Релігійний центр віруючих в найвищу цінність людини - Душевна спільнота". Статут новоутвореного Релігійного центру позивач (як уповноважений представник цього об'єднання) подав разом з пакетом інших документів на реєстрацію до Мінкультури.

Отож спір у зв'язку з реєстрацією статуту Релігійного центру. Суди встановили, що надані документи позивачу (як уповноваженому представнику) повернено у зв'язку з відсутністю серед них статутів релігійних громад - засновників Релігійного центру. Перед тим, як висновується зі встановлених обставин, відповідач надсилав позивачу повідомлення про усунення виявлених недоліків (з посиланням на положення пункту 3.2 Стандарту) і на виконання вимог відповідача додаткові документи йому було направлено.

Беручи до уваги правове регулювання спірних правовідносин колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що за Законом № 987-ХІІ (987-12) орган, який здійснює реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій за наслідками розгляду відповідних заяв та статутів (положень) повинен прийняти одне з відповідних рішень (про реєстрацію або про відмову у реєстрації). Позаяк такого рішення відповідач не прийняв, висновок апеляційного суду про обґрунтованість позовних вимог є правильним.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

За встановлених в цій справі обставин колегія суддів вважає, що рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 159, 167, 221, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Міністерства культури України залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2016 року в цій справі - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.