Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Черпака Ю.К., Штульман І.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25 березня 2016 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2016 року

у справі № 818/205/16

за позовом ОСОБА_1

до Управління Держпраці у Сумській області

про зобов'язання вчинити дії та стягнення коштів, -

ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до управління Держпраці у Сумській області, в якому, просив:

- зобов'язати негайно його звільнити з посади головного державного інспектора відділу експертної роботи, ринкового нагляду та надання адміністративних послуг Управління Держпраці у Сумській області за власним бажанням згідно з частиною 3 статті 38 Кодексу законів про працю України згідно з поданою позивачем заявою від 09.02.2016 р.;

- стягнути з відповідача вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку, розраховуючи його, виходячи з суми стягнення за один місяць у розмірі 2366 грн. 70 коп., встановленої відповідно до постанови Сумського окружного адміністративного суду від 24.11.2015 р. у справі № 818/3540/15, з урахуванням індексації та компенсації втрат частини доходу, підвищення розміру посадового окладу;

- стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виконання постанови Сумського окружного адміністративного суду від 24.11.2015р. у справі № 818/3540/15 в частині негайного поновлення на посаді за період з 24.11.2015 р. до 08.02.2016 р., що складає 53 робочих дні, виходячи з розрахунку середньоденної заробітної плати 112,70 грн., встановленої у постанові Сумського окружного адміністративного суду від 24.11.2015 р. у справі № 818/3540/15, з урахуванням індексації та компенсації втрат частини доходу, підвищення розміру посадового окладу;

- стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки за період з 09.02.2016 р. по день фактичного видачі трудової книжки, виходячи з розрахунку середньоденної заробітної плати 112,70 грн., встановленої у постанові Сумського окружного адміністративного суду від 24.11.2015 у справі № 818/3540/15, з урахуванням індексації та компенсації втрат частини доходу, підвищення розміру посадового окладу;

- стягнути компенсацію за 10 календарних днів невикористаної відпустки за період з 24.11.2015р. до 09.02.2016 р.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 25 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі, ОСОБА_1, не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у період з 01.03.2012 року по 05.08.2015 року ОСОБА_1 працював на посаді головного державного інспектора з охорони праці територіального управління Держгірпромнагляду України у Сумській області, а з 06.08.2015 року - призначено на посаду головного державного інспектора відділу експертної роботи, ринкового нагляду та надання адміністративних послуг Управління Держпраці у Сумській області в порядку переведення.

28.08.2015 року позивачем подано заяву про звільнення за ч.3 ст. 38 КЗпП України.

Проте, відповідачем проведено службове розслідування, за результатами якого, наказом від 10.09.2015 р. позивача звільнено зі служби на підстав п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України - за прогул, оскільки 20.08.2015 р., 21.08.2015 р., 25.08.2015 р. та 26.08.2015 р. він був відсутній без поважних причин на робочому місці та не виконував свої службові обов'язки.

Тоді як, 15.01.2016 року відповідачем, на підставі постанови Сумського окружного адміністративного суду від 24.11.2015 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2016 р., позивача поновлено на посаді з 22.01.2016 року. Даний наказ було доведено позивачу, однак, ОСОБА_1 на робочому місці не з'явився, про причину своєї відсутності відповідача не повідомив, що підтверджується відповідним актом.

Незважаючи на неодноразові звернення та листи, позивач з'явився до управління Держпраці в Сумській області лише 08.02.2016 року, і в той же день написав заяву про звільнення його на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України.

08.02.2016 року ОСОБА_1 надано відповідь на його заяву вих. № 15-27/477/14, в якій відповідач зазначає про відсутність підстав для його звільнення за ч.3 ст. 38 КЗпП України.

09.02.2016 року позивач повторно звернувся до управління із аналогічною заявою, а також просив видати йому трудову книжку. Тобто, з 09.02.2016 року позивач на робочому місці не з'являвся, що не заперечується самим позивачем, а причину своєї неявки обґрунтовує тим, що на даний час працює в м. Київ на іншому підприємстві.

Згідно ч.3 ст. 38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

За змістом ст. 38 КЗпП України, працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. В разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства (ч.3 ст. 38 КЗпП України), не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч.1 ст. 38 КЗпП України (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у Постанові від 31.10.2012 року № 6-120цс12).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в поданих позивачем заявах від 08.02.2016 р. та від 09.02.2016 р. не вказано жодного факту порушення працедавцем трудового законодавства, умов колективного чи трудового договору.

Також, судами досліджено, що позивач ще 24.11.2015 року знав про існування рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.11.2015 року, але вважав, що відповідач мав належним чином повідомити його про прийняття відповідного наказу щодо його поновлення на посаді.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджено те, що Управлінням вживались всі можливі заходи (крім оприлюднення відповідної інформації в ЗМІ) спрямовані на повідомлення позивача про існування відповідного наказу щодо його поновлення на роботі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що затримка у виконанні рішення суду відбулася не з вини Управління, а внаслідок ухилення ОСОБА_1 від ознайомлення із відповідним наказом та небажання поновлюватися на роботі одразу після винесення судом відповідного рішення, і відповідно, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог ОСОБА_1

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, - 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25 березня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, строки та з підстав, передбачених главою третьою розділу ІV Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .