Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головчук С.В., Мойсюка М.І. (доповідач), Черпака Ю.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Військової частини А 2167 про зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою заступника військового прокурора Білоцерківського гарнізону на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2017 року, -

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Військової частини А 2167 (далі - ВЧ) в якому просив зобов'язати відповідача прийняти рішення, яким звільнити його з військової служби у зв'язку із закінченням строку дії контракту.

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що відмова відповідача у звільненні його зі служби є протиправною, порушує його права, а тому ОСОБА_4 просив про задоволення позову.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 24 січня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Оскаржуваною постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено та зобов'язано ВЧ звільнити позивача з військової служби у зв'язку із закінченням дії контракту.

У касаційній скарзі заступник військового прокурора Білоцерківського гарнізону, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, в частині задоволених вимог, просить ухвалене ним судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення скарги з огляду на наступне.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов апеляційний суд виходив з того, що в Україні закінчився особливий період у зв'язку з виданням Президентом України відповідного Указу про оголошення демобілізації і є достатньою та самостійною умовою для звільнення позивача з військової служби з підстав закінчення строку дії контракту.

Проте, до такого висновку апеляційний суд дійшов в порушення норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами встановлено, що 14 жовтня 2013 року ОСОБА_4 та Міністерство оборони України в особі командира ВЧ уклали контракт, відповідно до якого позивач взяв на себе зобов'язання проходити військову службу у Збройних силах України строком на три роки.

13 жовтня 2016 року позивач подав командиру військової частини рапорт щодо звільнення його з військової служби у зв'язку із закінченням строку дії вищевказаного контракту.

Однак, у відповідь командир повідомив, що відповідно до пункту 2 частини 9 статті 23 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII (2232-12) , в редакції періоду спірних правовідносин), термін дії контракту позивача продовжено до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Так, відповідно до статті 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон № 3543-XII (3543-12) ) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

За визначенням цієї ж статті особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Протилежним мобілізації є процес демобілізації, яка за визначенням статті 1 Закону № 3543-XII полягає у комплексі заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно - рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Отже, за змістом наведених положень Закону № 3543-XII (3543-12) особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію, яка включає не лише процес призову громадян на військову службу з метою виконання ними свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а й передбачає здійснення комплексу відповідних заходів, спрямованих на забезпечення функціонування країни у особливий період.

Так само і процес демобілізації полягає не тільки у припиненні перебування мобілізованих осіб на військовій службі, а й передбачає комплекс заходів, спрямованих на планомірне переведення функціонування держави в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Так, Указом виконуючого обов'язки Президента України "Про часткову мобілізацію" № 303/2014 від 17 березня 2014 року (303/2014) , затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII (1126-18) , (далі - Указ № 303/2014) у зв'язку з різким ускладненням внутрішньополітичної обстановки, втручанням Російської Федерації у внутрішні справи України, зростанням соціальної напруги в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі, оголошено та розпочато часткову мобілізацію.

Цим же Указом передбачено здійснення ряду організаційних заходів, зокрема, які адресовані Голові Служби безпеки України, начальнику Управління державної охорони України, Голові Служби зовнішньої розвідки України, вищому командуванню Національної гвардії України, керівникам центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування України, Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту, щодо переведення підпорядкованих їм військових формувань України, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію та штати воєнного часу.

В подальшому, виконуючим обов'язки Президента України та Президентом України безпосередньо видані низка Указів, зокрема: від 14 листопада 2014 року № 875/2014 (875/2014) "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 4 листопада 2014 року "Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях"; від 2 березня 2014 року № 189/2014 (189/2014) "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 1 березня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України"; від 14 квітня 2014 року № 405/2014 (405/2014) "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України"; від 14 листопада 2014 року № 880/2014 (880/2014) "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 4 листопада 2014 року "Про невідкладні заходи із забезпечення державної безпеки"; від 24 вересня 2014 року № 744/2014 (744/2014) "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 серпня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо захисту України та зміцнення її обороноздатності"; від 24 березня 2014 року № 339/2014 (339/2014) "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 березня 2014 року "Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в інші регіони України"; від 13 серпня 2015 року № 474/2015 (474/2015) "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 20 липня 2015 року "Про невідкладні заходи щодо нейтралізації загроз державній безпеці"; від 30 січня 2015 року № 40/2015 (40/2015) "Про додаткові заходи щодо забезпечення проведення часткової мобілізації у 2015 році"; від 14 лютого 2015 року № 85/2015 (85/2015) "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 січня 2015 року "Про надзвичайні заходи протидії російській загрозі та проявам тероризму, підтримуваним Російською Федерацією"; від 12 березня 2015 року № 139/2015 (139/2015) "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18 лютого 2015 року "Про додаткові заходи щодо зміцнення національної безпеки України"; від 7 серпня 2015 року № 469/2015 (469/2015) "Про утворення військово-цивільних адміністрацій" тощо.

Названими Указами Президента України також передбачено здійснення комплексу заходів, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.

Також, згідно положень статті 1 Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 (405/2014) та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 (405/2014) .

Більше того, на час закінчення контракту позивача частина Донецької та Луганської областей, Автономна Республіка Крим залишаються тимчасово окупованою територією, де відбуваються збройні протистояння і проводиться антитерористична операція.

Разом з тим, в указах Глави Держави, на які посилається суд апеляційної інстанції, як на підставу для висновку про закінчення особливого періоду, не іде мова про здійснення заходів, спрямованих на планомірне переведення функціонування держави в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу. Не сказано там і про здійснення інших заходів, щодо скасування дії вищенаведених Указів в частині забезпечення переведення діяльності держави на умови функціонування у мирний час.

Крім того, відповідні роз'яснення надані і у листі Міністерства оборони України (далі - Міністерство) № 322/2/8417 від 1 жовтня 2015 року (v8417322-15) "Щодо особливого періоду" де сказано, що у відповідності до статті 1 Закону України від 6 грудня 1991 року № 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закон № 1932-XII (1932-12) ) з моменту оголошення Указу № 303/2014 (303/2014) в Україні настав особливий період, який діє і на даний час.

Надані Міністерством роз'яснення повністю узгоджуються з вимогами національного законодавства.

Також, у відповідності до частини 3 статті 23 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII (2232-12) , в редакції періоду спірних правовідносин) для громадян, які приймаються на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану та призначаються на посади, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

В свою чергу, Указом Президента України від 14 січня 2015 року № 15/2015 "Про часткову мобілізацію" (15/2015) , який затверджений відповідним Законом України від 15 березня 2014 року за № 113-VIII (далі - Указ № 15/2015), постановлено оголосити та провести протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом. Указом Президента України від 25 березня 2016 року № 115/2016 "Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних відповідно до Указу Президента України від 21 липня 2014 року № 607 (далі - Указ № 607) та під час першої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15" (115/2016) (далі - Указ № 115/2016) постановлено провести у березні - квітні 2016 року звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період: призваних відповідно до Указу № 607 "Про часткову мобілізацію" (607/2014) і не звільнених з військової служби згідно з Указом Президента України від 12 червня 2015 року № 328 "Про звільнення з військової служби військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу № 607" (328/2015) ; призваних під час першої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15 "Про часткову мобілізацію" (15/2015) .

Тобто, демобілізації підлягають лише військовослужбовці, які були призвані на військову службу в порядку мобілізації і саме під час мобілізації на особливий період.

При цьому, цими Указами Глави Держави не припинено особливий період, оскільки не зазначено про здійснення будь-яких інших заходів, ніж звільнення з військової служби вказаних у них осіб.

За приписами частини 2 статті 2 Закону № 2232-XII проходження військової служби здійснюється громадянами України в добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Таким чином Указ № 115/2016 (115/2016) , стосовно демобілізації не поширює свою дію на спірні правовідносини.

Комплексний аналіз наведених положень законодавства з урахуванням юридичних зв'язків відповідних правових норм, дає підстави колегії суддів для висновку, що законодавець пов'язує момент припинення контракту, дія якого продовжена у зв'язку з настанням особливого періоду з рішенням про демобілізацію у якому буде передбачено здійснення комплексу заходів, спрямоване на планомірне переведення функціонування держави та її військових і військово-цивільних формувань в умовах мирного часу. Або ж такий контракт припиняється з фактичним закінченням особливого періоду.

Положеннями пункту 1 частини 8 статті 26 Закону № 2232-XII під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці: 1) з моменту оголошення мобілізації до часу, визначеного пунктами 2 або 3 цієї частини: а) жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу; б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу; в) у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку; г) у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання; ґ) через такі сімейні обставини або інші поважні причини: виховання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей віком до 18 років, які з нею (з ним) проживають, без батька (матері); утримання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дитини віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи; необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років; наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років; д) у зв'язку з проведенням організаційних заходів у порядку, визначеному Генеральним штабом Збройних Сил України, за умови завершення виконання визначених завдань; е) через службову невідповідність осіб рядового, сержантського і старшинського (крім прапорщиків, старших прапорщиків, мічманів, старших мічманів) складу у разі невиконання службових обов'язків; є) призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу у строки, визначені рішенням Президента України; ж) які вислужили строк військової служби за контрактом, укладеним на умовах, передбачених абзацом другим частини третьої статті 23 цього Закону; з) які досягли граничного віку перебування військовозобов'язаних у запасі, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду.

Між тим, позивач до жодної із категорій осіб, визначених наведеною нормою Закону № 2232-XII (2232-12) не відноситься.

На підставі аналізу вищевказаних положень законодавства, суд першої інстанції дійшов правильного до висновку про те, що особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію, в даному випадку з 18 березня 2014 року, та триває до оголошення рішення про демобілізацію з застосуванням відповідних заходів про які іде мова у вищевказаних актах законодавства або до закінчення особливого періоду. Звільнення зі служби під особливого періоду можливе лише у випадках, вичерпний перелік яких вказано у пункті 1 частини 8 статті 26 Закону № 2232-XII.

Таким чином, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду, а тому його закінчення необхідно пов'язувати із виданням Президентом України відповідного указу про демобілізацію з одночасним проведенням комплексу заходів, передбачених законодавством.

На момент розгляду даної судової справи, Президентом України питання про демобілізацію осіб, призваних на військову службу за контрактом на особливий період не вирішувалось, у зв'язку із вказаним, суди дійшли правильного висновку стосовно правомірності дій відповідача щодо відмови у звільненні позивача з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту.

Окрім цього, згідно статті 251, пункту 2 статті 252 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (1153/2008) (далі - Положення), прийнятого на виконання Закону № 2232-XII (2232-12) в особливий період військовослужбовці проходять військову службу, а військовозобов'язані виконують військовий обов'язок у запасі в порядку, передбаченому цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють порядок проходження військової служби в особливий період. У разі оголошення мобілізації усі військовослужбовці, які перебувають на цей час на військовій службі у Збройних Силах України, звільненню в запас не підлягають, за винятком військовослужбовців-жінок, які мають дітей віком до 16 років (такі військовослужбовці-жінки можуть продовжувати військову службу тільки за власним бажанням). Військовозобов'язані, призвані на збори, продовжують перебувати на зборах до особливого розпорядження відповідних органів військового управління згідно з їх повноваженнями. Накази про звільнення з військової служби військовослужбовців, не виключених зі списків особового складу військових частин, підлягають скасуванню, крім наказів про звільнення у відставку, в запас у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено таке покарання, у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення військового звання чи позбавлення права займати певні посади.

За наведених обставин, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а відтак у апеляційного суду не було підстав для скасування його постанови, яка прийнята відповідно до закону.

За приписами статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

Касаційну скаргу заступника військового прокурора Білоцерківського гарнізону задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2017 року скасувати та залишити в силі постанову Київського окружного адміністративного суду від 24 січня 2017 року.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.