Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Головчук С.В., Черпака Ю.К.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 грудня 2015 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_2

до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області

третя особа: ОСОБА_1

про скасування наказу та поновлення на службі, -

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ГТУ юстиції у Донецькій області, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

- визнати неправомірним та скасувати наказ від 20 травня 2015 року № 1053/1 про його звільнення;

- поновити на посаді начальника відділу з питань банкрутства Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 23 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року, позовні вимоги задоволено повністю.

У касаційній скарзі, ОСОБА_1, не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення суду та направити справу на новий розгляд.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 16.11.2011 року ОСОБА_2 працював в ГТУ у Донецькій області на посаді начальника відділу з питань банкрутства Головного управління юстиції у Донецькій області.

Наказом ГТУ юстиції у Донецькій області від 20.05.2015 року № 1053/1 позивача звільнено із займаної посади, у зв'язку із скороченням штату працівників та відмовою від переведення на іншу роботу згідно пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.

Підставою для прийняття оспорюваного наказу слугував наказ Міністерства юстиції України від 30.01.2015 року № 115/5 (z0100-15) "Про деякі питання діяльності територіальних органів Міністерства юстиції України", яким передбачено внести зміни до наказу Міністерства юстиції України від 23.06.2011 року № 1707/5 (z0759-11) .

У зв'язку з чим, наказом від 09.02.2015 року № 23/6 встановлено у структурі ГТУЮ у Донецькій області відділ з питань банкрутства зі штатною чисельністю 8 чоловік, посадова особа начальника відділу з питань банкрутства зазначена у кількості однієї штатної одиниці. Тоді як, передбачено скоротити у штатному розписі ГТУЮ у Донецькій області головного спеціаліста відділу з питань банкрутства 2 одиниці та провідного спеціаліста відділу з питань банкрутства 2 одиниці.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій вказали, що на виконання вимог частини 1 статті 49-2 Кодексу законів про працю України, 24 лютого 2015 року позивача попереджено про майбутнє звільнення із займаної посади, що підтверджується його підписом на попередженні про вивільнення. Також, листом від 23.02.2015 року № 07.2.-25/15 позивачу було запропоновано для переведення посаду заступника начальника відділу з питань банкрутства Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, від якої позивач відмовився, про що свідчить відповідний підпис.

Разом з тим, наказом від 17.02.2015 року № 46/6 визначено необхідність проведення 20 лютого 2015 року тестування начальників самостійних структурних підрозділів апарату ГУ юстиції у Донецькій області, їх заступників, начальників відділів (секторів) у складі управлінь ГУ юстиції у Донецькій області, їх заступників (за списком у додатку 1), а також проведення із зазначеними особами співбесіди, для прийняття заходів щодо їх переведення до ГТУ юстиції у Донецькій області згідно з затвердженими структурою та штатною чисельністю і штатним розписом.

Проте, комісія для проведення співбесіди з керівниками структурних підрозділів апарату в Головному управлінні не утворювалась, результати співбесіди, тестування зазначених осіб не фіксувались. Співбесіда з керівниками самостійних структурних підрозділів, у тому числі і з позивачем, проводилась лише особисто колишнім керівником ОСОБА_3

На думку судів, наведене свідчить про нездійснення тестування та оцінки професійної якості та кваліфікації позивача, і відповідно, протиправності дій відповідача в частині прийняття рішення щодо внесення пропозиції позивачу на зайняття нижчої посади. При цьому, судами досліджено, що посада начальника відділу з питань банкрутства ГУ юстиції у Донецькій області скороченню не підлягала. Доказів неможливості перевести позивача за його згодою на вказану або іншу вакантну посаду, відповідачем надано не було.

Тому, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку про те, що оспорюваний наказ ГТУ юстиції у Донецькій області від 20 травня 2015 року № 1053/1, прийнятий з порушенням вимог частини другої статті 40 та частин першої - третьої статті - 49-2 Кодексу законів про працю України, і відповідно, підлягає скасуванню, а позивач - поновленню на посаді.

Крім цього, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, враховуючи клопотання позивача про поновлення строків звернення до суду вказав на наявність належних доказів поважності причин пропуску позивачем строку звернення до суду та поновлення пропущеного позивачем строку звернення до суду.

Разом з цим, колегія суддів вказує про неправильне застосування судами норм процесуального права, передбаченими статтями 99, 100 КАС України.

Так, відповідно до частини 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною 2 вказаної статті, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 3 статті 99 КАС України встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Приймаючи рішення по справі суди попередніх інстанцій не звернули уваги на зазначені вище приписи закону та розглянули справу по суті позовних вимог, не дослідивши факт пропуску позивачем строку звернення до суду (майже через 5 місяців), доказів поважності причин такого пропуску строку та наслідків пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом, встановлених ст. 100 КАС України.

Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч.1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно ч.2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 грудня 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, строки та з підстав, передбачених главою третьою розділу ІV Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .