Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Черпака Ю.К., Штульман І.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2015 року

у справі за позовом Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва

до Державної виконавчої служби України

третя особа: Державна податкова інспекція у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання дій протиправними та часткове скасування постанови про арешт коштів боржника, -

КП по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва звернулось до суду м. Києва з адміністративним позовом до ДВС України, третя особа: ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, в якому просив визнати дії протиправними та скасувати постанову про арешт коштів боржника від 26.02.2015 року ВП № 42971029 в частині накладення арешту на поточний рахунок Позивача № 26008620793579 відкритий в Лівобережному відділенні ПАТ "Промінвестбанк", МФО 300012, що використовується для виплат заробітної плати.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2015 року, адміністративний позов задоволено частково. Скасовано постанову від 26.02.2015 року ВП № 42971029 в частині накладення арешту на поточний рахунок позивача № 26008620793579 відкритий в Лівобережному відділенні ПАТ "Промінвестбанк", МФО 300012, що використовується для виплат заробітної плати. В задоволенні решті позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві посилаючись на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 16.04.2014 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДВС України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 42971029, якою відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 826/12337/13-а, виданого 25.12.2013 року про стягнення податкової заборгованості в розмірі 30 375 047,92 грн. на користь Державного бюджету (рахунок: УДК у Дніпровському районі м. Києва, ідентифікаційний код 38012871, Банк одержувач ГУ УДКСУ у м. Києві, МФО 820019, р/р 34122999700005) та надано семиденний строк на виконання рішення суду.

28.07.2014 року головним державним виконавцем прийнято постанову про стягнення виконавчого збору ВП №42971029 в розмірі 2 184 953,20 грн. та постанову про арешт коштів боржника ВП № 42971029 у межах суми 24 034 485,23 грн.

26.02.2015 року винесено постанову про арешт коштів боржника ВП № 42971029, якою на підставі рішення суду та постанови про стягнення з боржника виконавчого збору накладено арешт на кошти, що містяться на рахунку(ах): код фінансової установи: 300012, назва фінансової установи: ПАТ Промiнвестбанк, номер рахунку: 26008620793579, та належать боржнику - КП по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва у межах суми: 22 686 890,12 грн.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Приписами ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах.

Відповідно ч.2 ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виноситься державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення (якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження) та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна. Проведення опису майна боржника здійснюється не пізніше ніж протягом місяця з моменту отримання інформації про місцезнаходження майна.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно листа від 14.01.2015 року № 148/09/26-53-23-09, по виконавчому документу непогашена заборгованість у сумі 20 504 266,12 грн., яка підлягає стягненню у примусовому порядку.

Докази на підтвердження того, що р/р № 26008620793579 в ПАТ "Промінвестбанк", МФО 300012 використовується позивачем, як поточний рахунок для виплати заробітної плати в матеріалах виконавчого провадження № 42971029 відсутні.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про правомірність накладення відповідачем арешту на зазначений рахунок.

Поряд з цим, відповідно ч.5 ст. 97 Кодексу законів про працю України оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Отже, враховуючи приписи чинного законодавства, виплата підприємством заробітної плати є пріоритетною перед погашенням заборгованості іншим кредиторам підприємства (юридичної особи) та не може бути поставлена в залежність від погашення заборгованості за іншими платежами останнього.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно довідки Лівобережного відділення ПАТ "Промінвестбанк" в м. Києві від 12.03.2015 року № 111-3/20-21/85, позивачем, станом на 12 березня 2015 року, у Лівобережному відділенні ПАТ "Промінвестбанк" в м. Києві (МФО 300012) відкрито поточний рахунок, на вимогу суб'єктів господарювання № 26008620793579 в національній валюті та призначений для здійснення перерахувань із заробітної плати працівникам підприємства.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо протиправності дій відділу примусового виконання рішень ДВС України в частині прийняття постанови від 26.02.2015 року ВП № 42971029 щодо накладення арешту на поточний рахунок позивача № 26008620793579, оскільки цільовим призначенням коштів, які знаходяться на вказаному рахунку являється оплата праці працівників, що є пріоритетною перед погашенням заборгованості іншим кредиторам.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, - 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, строки та з підстав, передбачених главою третьою розділу ІV Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .