Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Донця О.Є.,

суддів: Черпіцької Л.Т.,

Шведа Е.Ю.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на ухвалу окружного адміністративного суду м. Києва від 31.07.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2016 року за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лесор Груп" про роз'яснення судового рішення у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лесор Груп" до Національного банку України про визнання незаконною та нечинною Інструкції в частині,

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 12.06.2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2014 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.02.2015 року визнано незаконним та нечинним абзац 5 пункту 1.14 розділу VI Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 року № 368 (z0841-01) , відповідно до якого більш сприятливими умовами визнається продаж інсайдеру активу за вартістю, що є значно нижчою, ніж та, яку банк отримав би від продажу такого активу неінсайдеру.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Лесор Груп" подано заяву про роз'яснення постанови окружного адміністративного суду міста Києва від 12.06.2014 року.

Ухвалою окружного адміністративного суду м. Києва від 31.07.2015 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Лесор Груп" було задоволено. Роз'яснено, що абзац 5 пункту 1.14 розділу VI Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 року № 368 (z0841-01) є незаконним та нечинним з моменту його прийняття.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2016 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" було залишено без задоволення, а ухвалу окружного адміністративного суду міста Києва від 31.07.2015 року - без змін.

У касаційній скарзі Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", не погоджуючись з даними рішеннями, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу окружного адміністративного суду м. Києва від 31.07.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2016 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Лесор Груп" у задоволенні заяви про роз'яснення рішення суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не надають підстав, які передбачені статтями 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судових рішень.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Лесор Груп" звернулося до суду із заявою про роз'яснення постанови окружного адміністративного суду м. Києва від 12.06.2014 року. Заяву вмотивовано тим, що прийнята судом постанова окружного адміністративного суду м. Києва від 12.06.2014 року у справі № 826/5617/14 є незрозумілою для позивача в частині моменту у часі, з якого абзац 5 пункту 1.14 розділу VI Інструкції, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 року № 368 (z0841-01) , є незаконним та нечинним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або державного виконавця ухвалою роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту.

Подання заяви про роз'яснення судового рішення допускається, якщо воно ще не виконано або не закінчився строк, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання.

Пунктом 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 "Про судове рішення в адміністративній справі" (v0007760-13) передбачено, що із змісту статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України випливає, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень.

Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Суд визначає, що рішення суб'єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти.

Враховуючи вищенаведене та те, що постанова окружного адміністративного суду м. Києва від 12.06.2014 року не містить інформації, з якого конкретно моменту норма є незаконною та нечинною, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку, роз'яснивши, що абзац 5 пункту 1.14 розділу VI Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 року № 368 (z0841-01) , відповідно до якого більш сприятливими умовами визнається продаж інсайдеру активу за вартістю, що є значно нижчою, ніж та, яку банк отримав би від продажу такого активу не інсайдеру, визнано незаконним та нечинним з моменту його прийняття.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанції є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 220, - 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" - залишити без задоволення, а ухвалу окружного адміністративного суду м. Києва від 31.07.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2016 року за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лесор Груп" про роз'яснення судового рішення у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лесор Груп" до Національного банку України про визнання незаконною та нечинною Інструкції в частині - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, передбаченому статтями 235 - 244 Кодексу адміністративного судочинства України.