м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П.,

А.В. Костенко, М.П. Пшонка,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Славутич" (далі – ТОВ "Славутич") про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним і за позовом ТОВ "Славутич" до ОСОБА_3 про визнання договору оренди земельної ділянки укладеним за касаційною скаргою ТОВ "Славутич" на рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2008 року,

У травні 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що до 1 листопада 2007 року належна йому на праві власності земельна ділянка перебувала в оренді в ТОВ "Славутич", після закінчення строку договору оренди він не мав наміру продовжувати його й завчасно повідомив про це відповідача, а в жовтні 2007 року уклав договір оренди цієї ділянки з іншим підприємством, проте у квітні 2008 року він дізнався про наявність договору оренди від 2 листопада 2007 року між ним і ТОВ "Славутич", хоча цього договору не підписував; крім того, договір не відповідає вимогам Закону України "Про оренду землі" (161-14) , а тому повинен бути визнаний недійсним.

У червні 2008 року ТОВ "Славутич" звернулось до суду із уточненим у подальшому вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 13 грудня 2002 року уклало з ОСОБА_3 договір оренди земельної ділянки на п’ятирічний термін. Скориставшись переважним правом на поновлення договору оренди земельної ділянки, ТОВ "Славутич" уклало 2 листопада 2007 року з відповідачем договір оренди землі на десять років із терміном закінчення його дії – 1 листопада 2017 року.

Зазначало, що під час укладення та підписання вказаного договору була досягнута домовленість сторін щодо істотних його умов, а 22 квітня 2008 року цей договір було зареєстровано в державному реєстрі за № 040813401250.

Посилаючись на те, що дії, пов’язані з укладенням, оформленням, реєстрацією та виконанням спірного договору оренди земельної ділянки, здійснені ТОВ "Славутич" відповідно до законодавства України й звернення відповідача з позовом до суду про визнання вказаного договору недійсним порушує його права та інтереси, оскільки земельна ділянка передана ОСОБА_3 ТОВ "Славутич" у листопаді 2007 року й до цього часу знаходиться в його користуванні, вона засіяна сільськогосподарськими та продовольчими рослинами; від орендодавця будь-яких звернень щодо зміни чи перегляду спірного договору не надходило, товариство просило суд визнати спірний договір оренди земельної ділянки укладеним.

Ухвалою Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 27 червня 2008 року вказані позови об’єднано в одне провадження.

Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2008 року, позов ОСОБА_3 задоволено, у задоволенні позову ТОВ "Славутич" відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ "Славутич" ставиться питання про скасування ухвалених у справі судових рішень і передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди й відмовляючи в задоволенні позову ТОВ "Славутич", суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із відсутності в договорі оренди однієї з істотних умов договору, а саме: визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження об’єкта оренди, та недотримання вимоги щодо письмової форми договору.

Однак із висновками судів погодитись не можна.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судові рішення не відповідають цим вимогам.

Судом установлено, що 2 листопада 2007 року сторони уклали новий договір оренди зі строком дії до 1 листопада 2017 року.

Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України та ч. 1 ст. 20 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі підлягає державній реєстрації й на підставі ч. 1 ст. 210, ч. 3 ст. 640 та ст. 18 Закону України "Про оренду землі" є укладеним із моменту його державної реєстрації.

22 квітня 2008 року договір оренди спірної земельної ділянки, що укладений 2 листопада 2007 року між її власником, ОСОБА_3, і ТОВ "Славутич", у Томаківському відділі ДРФ ЦДЗК пройшов державну реєстрацію.

Дійшовши висновку про те, що відсутність у договорі оренди від 2 листопада 2007 року вказівки щодо сторони, яка несе ризик випадкової загибелі речі як однієї з істотних умов договору, є підставою для визнання цього договору недійсним, суд першої інстанції також не врахував положення ст. 11 Закону України "Про оренду землі", згідно з якою ризик випадкового знищення або пошкодження об’єкта оренди несе орендодавець, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

За таких обставин висновок суду про недійсність договору з цих підстав не можна визнати обґрунтованим.

Відмовляючи в задоволенні вимоги ТОВ "Славутич" про визнання договору укладеним, суд не врахував, що законом не передбачено такого способу захисту порушеного права.

Висновок же суду про недотримання сторонами письмової форми договору спростовується наявним у справі договором (а.с. 5-7).

Крім того, суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України під час ухвалення рішення належним чином не перевірив доводів сторін щодо обставин укладення ними договору оренди від 2 листопада 2007 року, зокрема доводів ОСОБА_3 про те, що договір оренди земельної ділянки від 2 листопада 2007 року ним не підписувався; не дав оцінки доводам відповідача про те, що після закінчення строку дії договору оренди від 13 грудня 2002 року саме з ОСОБА_3 укладено договір оренди на новий строк, і з ним же були погоджені всі умови договору, про що свідчить підпис ОСОБА_3 на договорі від 2 листопада 2007 року, та що після спливу строку дії договору від 13 грудня 2002 року земельна ділянка не поверталася орендодавцю й не була витребувана останнім, а залишалася в користуванні ТОВ "Славутич" і що будь-які письмові заперечення з приводу користування ТОВ "Славутич" цією земельною ділянкою від позивача не надходили.

Висновки суду щодо недійсності договору оренди з тих підстав, що договір підписаний заступником директора ТОВ "Славутич" Сухенком В.О., є необґрунтованими та такими, що вчинені в порушення ст. 11 ЦПК України, оскільки із цих підстав ОСОБА_3 позовних вимог не заявлялось.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив без змін його рішення.

З урахуванням викладеного судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони як постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Славутич" задовольнити.

Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.