Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Сумської міської ради, виконавчого комітету Сумської міської ради, треті особи: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Сумській області, Сумська санітарно-епідеміологічна станція, управління з питань наглядово-профілактичної діяльності Головного управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи у Сумській області, про визнання права власності за касаційною скаргою прокурора Сумської області на рішення апеляційного суду Сумської області від 3 березня 2009 року,

У березні 2008 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Сумської міської ради, виконавчого комітету Сумської міської ради про визнання права власності на самочинно збудований будинок.

Зазначав, що відповідно до договору купівлі-продажу йому на праві власності належить земельна ділянка площею 0,1 га по вулиці Криничній 2/51.1 у місті Сумах. Оскільки відповідач відмовляв позивачу у видачі дозволу на початок будівництва та розроблення проектної документації до отримання акта на право приватної власності на землю, а сам акт виготовлявся й підписувався міським головою більше року, ураховуючи постійне подорожчання будівельних матеріалів, позивач самочинно розпочав будівництво та побудував на належній йому земельній ділянці двоповерховий будинок із підвалом за типовим проектом загальною площею 365,6 кв.м. З підстав ст. 376 ЦК України просив позов задовольнити.

Рішенням Зарічного районного суду м. Сум від 14 листопада 2008 року в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 3 березня 2009 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано за ОСОБА_6 право власності на будинок № 2/51.1, площею 365,6 кв. м, по вулиці Криничній у місті Сумах.

У касаційній скарзі прокурор Сумської області просить скасувати ухвалене рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову ОСОБА_6, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_6 є власником земельної ділянки площею 0,1 га по вулиці Криничній 2/51.1, у місті Сумах, її цільовим призначенням є будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Самочинно збудований позивачем будинок не суперечить суспільним інтересам і не порушує права інших осіб, зокрема суміжних землекористувачів ОСОБА_7 та ОСОБА_8, побудований з дотриманням будівельних норм і правил, що підтверджується висновком судової будівельно-технічної експертизи від 7 серпня 2008 року, тому згідно з вимогами ст. 376 ЦК України за ним слід визнати право власності на спірну будівлю.

Отримання забудовником-власником земельної ділянки вихідних даних, відповідних дозволів, узгодження проекту, тощо передують початку будівельних робіт, а вчинення таких дій після закінчення будівництва законом не передбачено.

З такими висновками суду погодитися не можна, оскільки він ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.

За загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2 ст. 376 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 375 ЦК України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

У зв’язку із цим норми ч. 3 ст. 376 ЦК України можуть бути підставою для задоволення позову про визнання права власності на самочинно збудований об’єкт нерухомості лише тоді, коли при відсутності права на забудову земельної ділянки на момент подання позову позивачем було здійснено самочинне будівництво з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших норм і правил.

Проте ці вимоги закону залишилися поза увагою суду.

Крім того, відповідно до вимог ч. 1 ст. 15 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення.

Проте судом першої інстанції встановлено, що порушене позивачем у суді питання не було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність давали б підставу вважати про наявність спору про право.

Висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_6 є обґрунтованим, ухвалюючи його не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Суд апеляційної інстанції, безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, припустився помилки в застосуванні процесуального та матеріального закону.

Ураховуючи викладене, рішення апеляційного суду Сумської області від 3 березня 2009 року підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу прокурора Сумської області задовольнити.

Рішення апеляційного суду Сумської області від 3 березня 2009 року скасувати, рішення Зарічного районного суду м. Суми від 14 листопада 2008 залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.