Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 8 травня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 24 червня 2009 року,

У червні 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що її батьки: ОСОБА_8 та ОСОБА_7 – перебували в зареєстрованому шлюбі з січня 1962 року. Мати, ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, залишила заповіт від 3 лютого 1995 року на користь позивачки на все належне їй майно. У період шлюбу її батько на підставі рішення виконавчого комітету Пономаренківської сільської ради від 8 лютого 1994 року за № 34 отримав у приватну власність земельну ділянку площею 0,25 га на АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку (присадибна ділянка). Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Позивачка просила визнати за матір’ю, ОСОБА_8, право власності на земельну ділянку площею 0,125 га та в порядку спадкування за заповітом після смерті матері визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,125 га.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 8 травня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 24 червня 2009 року у позові ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що земельну ділянку не можна вважати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки земельна ділянка, право власності на яку придбано шляхом приватизації, є особистою приватною власністю того з подружжя, кому вона безкоштовно передана у власність і не є спільною сумісною власністю подружжя.

З такими висновками судів погодитись не можна з таких підстав.

Установлено, що земельну ділянку передано ОСОБА_7 на підставі рішення виконавчого комітету сільської ради від 8 лютого 1994 року для обслуговування жилого будинку (присадибна ділянка). Згідно зі свідоцтвом про право власності від 27 вересня 1989 року ОСОБА_7 належав жилий будинок АДРЕСА_1.

Рішенням Харківського районного суду від 27 липня 2007 року, частково зміненим рішенням апеляційного суду Харківської області від 9 жовтня 2007 року визнано будинок, який побудований на спірній земельній ділянці, спільною сумісною власністю подружжя; визнано за ОСОБА_8 право власності на ? його частину.

Відповідно до ч. 4 ст. 120 Земельного кодексу України при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Вирішуючи спір, суди зазначених вимог закону не врахували, у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України не з’ясували, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення сторін, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин колегія суддів не може визнати законними та обґрунтованими ухвалені у справі судові рішення, вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 8 травня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 24 червня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.