Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Донця О.Є.,

суддів: Черпіцької Л.Т.,

Шведа Е.Ю.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Львівської митниці Державної фіскальної служби про скасування постанови,

Постановою Галицького районного суду м. Львова від 28.02.2017 року ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позовних вимог до Львівської митниці Державної фіскальної служби про скасування постанови про порушення митних правил від 21.10.2016 року № 4021/20908/16.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Галицького районного суду м. Львова від 28.02.2017 року було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

У касаційній скарзі ОСОБА_2, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2017 року.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, рішення суду апеляційної інстанції щодо правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що позивач, подавши апеляційну скаргу, не сплатив судовий збір за подачу апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Галицького районного суду м. Львова від 28.02.2017 року було залишено без руху з підстав несплати апелянтом судового збору та надано строк для усунення недоліків.

Відповідно до частини 6 статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України, до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору, а також копії доданих до неї письмових матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Матеріалами справи підтверджено, що апелянт за подачу апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції судового збору не сплатив.

Відповідно до статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору тавитрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Закон України "Про судовий збір" (3674-17) визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору (преамбула Закону).

Відповідно до статтей 1, 2 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом, і включається до складу судових витрат. Платниками цього платежу є: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи-підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Частина 2 статті 3 Закону України "Про судовий збір" містить перелік об'єктів, за які не справляється судовий збір, а його стаття 5 - перелік суб'єктів, які звільняються від сплати судового збору за подання до суду позовів, заяв, скарг '…', а також підстави звільнення від сплати судового збору осіб, які звертаються із заявами про захист не власних прав, а охоронюваних законом прав та інтересів інших осіб.

У контексті наведених вище законодавчих норм Конституційний Суд України у своєму рішенні від 28.11.2013 року № 12-рп/2013 (v012p710-13) зазначив, що "гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя, від 14.05.1981 року № R(81)7: "У тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати" (підпункт 12 пункту D).

Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України".

Згідно із частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Частиною другою цієї норми встановлено розміри ставок судового збору залежно від документа і дії, за яку він справляється, та платника судового збору. Зокрема, за підпунктом 2 пункту 3 частини 2 цієї статті за подання апеляційної скарги на рішення суду '…' встановлена ставка у відсотковому відношенні до ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

За подання, зокрема, до адміністративного суду позовних заяв розміри ставок судового збору диференційовано за характером спору (майновий/немайновий), а також правовим статусом платника судового збору (фізична особа/фізична особа підприємець/юридична особа/суб'єкт владних повноважень).

Відповідно до статті 287 Кодексу України про адміністративні правопорушення, постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено прокурором у випадках, передбачених частиною 5 статті 7 цього Кодексу, особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим.

Постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржена в порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно із пунктом 3 частини 1 статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, постанову уповноваженого органу державної влади чи його посадової особи [так само як постанову адміністративної комісії чи рішення виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради (пункти 1, 2 цієї частини статті)] про накладення адміністративного стягнення … може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) , з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Наведеним вище нормам статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення кореспондують положення підпункту 2 частини 1 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України щодо предметної підсудності адміністративних справ, а також статті - 171-2 Кодексу адміністративного судочинства України, що встановлюють особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.

У частині 4 статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушенняпередбачено, що особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита. Визначальним у цій нормі є припис (веління) про те, що у разі незгоди і оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення особа, яка її оскаржила, не обтяжується обов'язком сплачувати платіж, який належить сплачувати на загальних підставах.

Отже, відповідно до положень статей 287 Кодексу України про адміністративні правопорушення у поєднанні із частиною 4 статті 288 цього Кодексу у разі прийняття уповноваженим органом державної влади чи його посадовою особою постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення (проступку), передбаченого Кодексом України про адміністративні правопорушення (80731-10) , суб'єкти, яким цим Кодексом надано право оскарження, можуть її оскаржити і звільняються від сплати платежу, який має справлятися за подання позовної заяви, скарги у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) чи до суду.

У частині 4 статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення видом платежу, від якого звільняються особи, що оскаржують постанову про накладення адміністративного стягнення, встановлено державне мито. На час виникнення спірних правовідносин, що є предметом цього перегляду, за звернення до суду у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державного управління сплачують інший вид платежу - судовий збір, правові засади справляння якого, платники, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, як зазначено вище, встановлені Законом України "Про судовий збір" (3674-17) .

Відповідно до положень статей 3, 4, 5 Закону України "Про судовий збір", серед осіб, які мають сплачувати судовий збір або мають пільги щодо його сплати, та об'єктів справляння судового збору немає таких, які би мали його сплачувати за подання заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, та які би постанову про адміністративне правопорушення відносили до об'єктів справляння судового збору. У взаємозв'язку із статтею 288 Кодексу України про адміністративні правопорушенняцей Закон не встановлює підстав, умов, вимог, пільг щодо сплати судового збору чи державного мита органом (посадовою особою), який наклав адміністративне стягнення і який з огляду на своє процесуальне становище відповідача не підпадає і не може підпадати під категорію суб'єктів, що можуть оскаржити своє ж рішення про накладення адміністративного стягнення.

Ретроспективний аналіз встановленого статтею 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення права на оскарження постанови державного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення показує, що коло осіб, які мають право оскаржити таке рішення, порядок їх оскарження та підстави звільнення від сплати державного мита встановлені і діють в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху" (586-17) . Положення статті у цій редакції з урахуванням окремих змін та доповнень, що в основному не зачіпають положень щодо порядку оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення, є чинними й діють з 16.11.2008 року.

За Декретом Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 року "Про державне мито" (7-93) (у редакцій, чинній до набрання чинності Законом України "Про судовий збір" (3674-17) ), державне мито справлялося із: 1) позовних заяв, заяв (скарг) у справах окремого провадження, '...', з апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили, '...'. Цей нормативний акт не містив положень про сплату державного мита як особою, щодо якої винесено постанову про накладення адміністративного стягнення, так і органом (посадовою особою), яка прийняла таку постанову.

З 11.11.2011 року набрав чинності Закон України "Про судовий збір" (3674-17) , який із цієї дати не припинив дію законодавчих актів, які передбачали пільгу щодо сплати судового збору за подання заяви про розгляд в порядку адміністративного судочинства окремих видів рішень по Кодексу України про адміністративні правопорушення (80731-10) , обмежив можливість прийняття таких актів у майбутньому,

Згідно із частиною 2 статті - 171-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності раніше було остаточним і оскарженню не підлягало. Положення цієї частини втратили чинність як такі, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.2015 року № 3-рп/2015 (v003p710-15) у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) положень частини 2 статті - 171-2 Кодексу адміністративного судочинства України. У пункті 3 резолютивної частини цього рішення Конституційний Суд України рекомендував Верховній Раді України невідкладно врегулювати питання щодо оскарження судового рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

У цьому рішенні зазначено також, що у справах щодо притягнення до адміністративної відповідальності особи повинні мати право на інстанційне оскарження рішення місцевих загальних судів як адміністративних судів.

Визнання неконституційними положення частини 2 статті - 171-2 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави вважати, що до і після прийняття Конституційним Судом України рішення від 08.04.2015 року № 3-рп/2015 (v003p710-15) Закон України "Про судовий збір" (3674-17) не визначав і не визначає об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок його сплати за подання апеляційної чи касаційної скарг на рішення адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.

Отже, за системного, цільового та нормативного підходу до наведеного законодавчого регулювання відносин, пов'язаних зі сплатою судового збору, колегія суддів в контексті фактичних обставин справи та зумовленого ними застосування норм процесуального права вважає за потрібне зазначити про наступне.

У справах про оскарження постанов у справах про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статей 2, 3, 4 Закону України "Про судовий збір" позивач звільняється від сплати судового збору. Кодекс України про адміністративні правопорушення (80731-10) дає вичерпний перелік осіб, які можуть мати статус позивача у справах про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення і на цій підставі не повинні сплачувати судовий збір при зверненні до суду першої інстанції.

У випадку незгоди із судовим рішенням, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, позивач вправі оскаржити його в апеляційному порядку. Однаковою мірою це стосується й відповідача у спірних правовідносинах, оскільки він як рівноправна сторона в адміністративній справі також має право на апеляційне/касаційне оскарження судового рішення.

Необхідними умовами для обчислення та сплати судового збору за подання апеляційної/касаційної скарги у цій категорії справ є встановлення і віднесення предмета оскарження до об'єктів справляння судового збору; ставка цього платежу, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Розгляд позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення провадиться з урахуванням положень статей 287, 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, які передбачають звільнення від сплати платежу за судовий перегляд цих рішень. Норми Закону України "Про судовий збір" (3674-17) не містять положень щодо підстав, умов, розміру та порядку сплати судового збору за подання позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, а відтак і за подання апеляційної/касаційної скарги.

У зв'язку з цим, за подання позивачем або відповідачем суб'єктом владних повноважень апеляційної/касаційної скарги на рішення адміністративного суду у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення судовий збір у порядку і розмірах, встановлених Законом України "Про судовий збір" (3674-17) , сплаті не підлягає.

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.12.20156 року у справі за позовом ОСОБА_6 до інспектора роти № 8 батальйону управління патрульної поліції у містах Ужгороді та Мукачеві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі управління Поліції) рядового поліції Московської О.В. про визнання протиправною постанови.

Відповідно до статті - 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Відповідно до статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Таким чином, порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права призвело до ухвалення рішення, яке не відповідає вимогам щодо законності та обґрунтованості і таке неправильне вирішення справи не може бути усунено судом касаційної інстанції, а тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції слід врахувати вищенаведене та прийняти обґрунтоване та законне рішення за результатами повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2017 року - скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_2 до Львівської митниці Державної фіскальної служби про скасування постанови - направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, передбаченому статтями 235 - 244 Кодексу адміністративного судочинства України.