Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів:

Черпіцької Л.Т.

Донця О.Є.

Кравцова О.В.

провівши попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська" на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18.07.2016р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.08.2016р. у справі № 805/1443/16-а за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська" про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

Позивач звернувся з позовом про стягнення адміністративно - господарських санкцій за порушення нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2015 році в розмірі 5 079 916,50 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно - господарських санкцій у розмірі 124 965,95 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що як свідчить звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 рік, що наданий позивачем до відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача становила 4 559 осіб. Таким чином, у відповідача у 2015 році повинно було бути працевлаштовано 182 інваліда, що мало бути розраховано виходячи із середньооблікової чисельності штатних працівників за 2015 рік. Фактично ж, за даними звіту працювали лише 132 інваліда.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 18.07.2016 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.08.2016 р., позов задоволено. Стягнуто з Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська" на користь Державного бюджету України адміністративно-господарські санкції за невикористання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2015 році, у сумі 5 079 916,50 грн. та пеню у сумі 124 965,95 грн.

На постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18.07.2016 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.08.2016 р. надійшла касаційна скарга Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська", в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про їх скасування та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 1 лютого 2016 року відповідачем сформовано та в подальшому подано до Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів відповідача за 2015 рік за формою 10-ПІ (за поясненням представника відповідача, яке не заперечується представником позивача, у зазначеному звіті відповідачем було допущено описку при зазначенні періоду, за який подається звіт - замість "за 2015 рік" у звіті зазначено "за 2016 рік").

Відповідно до вказаного звіту середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу на підприємстві становить 4 559 осіб, кількість інвалідів (штатних працівників), які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", складає 182, фактично було працевлаштовано 132 особи, якім встановлена інвалідність. Відповідачем самостійно розраховано та зазначено у звіті суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів - 5 079 900,00 грн.

Підприємством також надано розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій за нестворені робочі місця для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2015 році та розрахунок суми пені на заборгованість адміністративно-господарських санкцій за нестворені робочі місця для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2015 році (а.с.7).

Відповідно до пояснень представника відповідача та наданих ним суду документів, зокрема, довідки про зайнятість працівників підприємства на посадах зі шкідливими та небезпечними умовами праці в 2015 році (а.с. 49-50) та копій наказів ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" щодо атестації робочих місць за умовами праці, прийнятих у період з 20 березня 2013 року по 27 листопада 2015 року, (а.с. 51-63), кількість робочих місць на підприємстві, не пов'язаних зі шкідливими умовами праці, склала 340.

У зв'язку із неотриманням від відповідача суми штрафних санкцій, зазначеної підприємством у звіті від 1 лютого 2016 року, та суми пені за несвоєчасну сплату (несплату) штрафу, 25 травня 2016 року позивач звернувся до суду із даним позовом.

Натомість відповідач заперечуючи проти позовних вимог наполягає на тому, що при визначенні нормативу робочих місць слід враховувати лише ту кількість робочих місць, які не пов'язані з шкідливими та небезпечними умовами праці, що визначаються в порядку, встановленому законодавством.

Отже, спірним питанням у даній справі є правомірність застосування до відповідача адміністративно - господарських санкцій за порушення нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та пені за порушення термінів сплати адміністративно - господарських санкцій.

За змістом статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Будь-яких виключень з правил проведення розрахунку нормативу робочих місць, призначених для інвалідів, пільгових або пом`якшуючих умов для підприємств певної галузі, норми Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) не містять.

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою статті 20 Закону встановлено, що Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів повинен розраховуватися відповідачем, виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік (тобто від загальної чисельності працюючих).

Аналогічна правова позиція зазначена у постановах Верховного Суду України від 19 квітня 2016 року у справі № 21-6344а15, від 4 липня 2011 року у справі № 21-159а11 та від 27 травня 2014 року у справі № 21-119а14.

Норми Закону України "Про охорону праці" (2694-12) , якими Підприємство обґрунтовувало свою правову позицію та з якою погодилися суди попередніх інстанцій, не встановлюють порядку розрахунку нормативу для працевлаштування інвалідів, а тому не можуть застосовуватися до спірних правовідносинах.

Таким чином законодавство України встановлює рівні умови господарської діяльності для всіх підприємств щодо дотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, тому такий норматив має розраховуватися виходячи з середньооблікової чисельності штатних (тобто всіх без винятку) працівників.

А оскільки порядок розрахунку нормативу для працевлаштування інвалідів не залежить від виду діяльності підприємства та існуючих на ньому умов праці, то відділення Фонду в ході проведення перевірки правомірно розрахувало цей норматив для Підприємства, виходячи із середньооблікової чисельності його штатних працівників у 2015 році.

Посилання скаржника стосовно того, у випадку, коли специфіка його роботи визначає, що більшість посад пов`язана з важкими умовами праці, де заборонена праця інвалідів, їх працевлаштування має відбуватися з урахуванням такої специфіки, і при визначенні нормативу для працевлаштування інвалідів слід враховувати лише ту кількість робочих місць, які не пов`язані із шкідливими та важкими умовами праці є необґрунтованими.

Отже, аналіз вищенаведених норм матеріального права та доводів відповідача з наданими суду документами свідчить про невиконання підприємством відповідача вимог Закону та не створення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про, зокрема, попит на робочу силу (вакансії).

Інформацію про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за формою, затвердженою Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 (z0988-13) , за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

Скаржник в касаційній скарзі зазначає, що підприємством протягом 2015 року не подавалися звіти 3-ПФ через відсутність на підприємстві вакансій, на яких можливо працевлаштування інвалідів. Однак з цього приводу слід зазначити, що ці вакансії не були створені на підприємстві, оскільки відповідач дійшов хибного висновку про визначення нормативу для працевлаштування інвалідів виходячи з кількості робочих місць, які не пов'язані зі шкідливими, важкими та небезпечними умовами праці, що й стало підставою для невиконання нормативу робочих місць для інвалідів та, як наслідок, для не звітування перед центром зайнятості про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Також статтею 20 Закону передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що при вирішенні справи судами першої та апеляційної інстанцій вірно застосовані норми матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. За таких обставин підстав для задоволення касаційної скарги судова колегія не вбачає.

Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська" відхилити, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18.07.2016 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.08.2016 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.