Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головчук С.В. (суддя-доповідач),

Іваненко Я.Л.,

Черпак Ю.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Коростишівському районі Житомирської області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2014 року

у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в Коростишівському районі Житомирської області (далі - УПФУ в Коростишівському районі Житомирської області) до Публічного акціонерного товариства "Коростишівський кар'єр" (далі - ПАТ "Коростишівський кар'єр") про стягнення витрат на виплату та доставку пільгових пенсій,

У липні 2008 року УПФУ в Коростишівському районі Житомирської області звернулося до суду з адміністративним позовом про стягнення з ПАТ "Коростишівський кар'єр" 3722,04 грн заборгованості з фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах колишнім працівникам підприємства за Списком № 2 за травень-червень 2008 року. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що відповідач не приймає до відшкодування вказані суми витрат, що суперечить вимогам абзацу 6 пункту 2 Прикінцевих положень Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV (1058-15) "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV (1058-15) ). Вважаючи дії ПАТ "Коростишівський кар'єр" неправомірними, просив суд стягнути з останнього заборгованість в сумі 3722,04 грн.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2014 року, яку залишено без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2014 року, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі УПФУ в Коростишівському районі Житомирської області порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог. Зазначає, що судами порушені норми матеріального та процесуального права, зокрема, КАС України (2747-15) . Вказує, що суди не дали належної оцінки обставинам справи та ухвалили судові рішення, що суперечать правовій позиції Верховного Суду України.

ПАТ "Коростишівський кар'єр" у запереченнях на касаційну скаргу посилається на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, судами правильно встановлені факти, досліджені докази та наведені обґрунтовані висновки, що відповідають нормам Закону № 1058-IV (1058-15) та Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) (далі - Закон № 1788-ХІІ (1788-12) ). Вказує, що пенсії, призначені відповідно до статті 100 Закону № 1788-ХІІ не підлягають відшкодуванню за рахунок підприємства. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Перевіривши доводи касаційних скарг, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що ПАТ "Коростишівський кар'єр" є юридичною особою, зареєстрованою в УПФУ в Коростишівському районі Житомирської області як платник збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Згідно з розрахунком відповідач має заборгованість перед УПФУ в Коростишівському районі Житомирської області з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах колишнім працівникам ПАТ "Коростишівський кар'єр" ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в сумі 3722,04 грн за травень - червень 2008 року.

Вирішуючи спір та відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 року у справі № 11/1141-НМ визнано неправомірними дії позивача щодо призначення пільгових пенсій колишнім працівникам підприємства, зокрема, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 та зобов'язано УПФУ в Коростишівському районі Житомирської області повернути ПАТ "Коростишівський кар'єр" безпідставно стягнуті кошти з відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначеним цим особам.

Перевіряючи рішення суду першої інстанції та залишаючи його без змін, апеляційний суд зокрема, зазначив, що згідно із Законом № 1058-IV (1058-15) відшкодуванню Пенсійному фонду України підлягають фактичні витрати на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до підпунктів "б"-"з" частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ, тому пенсії, які призначаються на підставі статті 100 цього закону, відшкодуванню не підлягають.

Проте, з такими мотивами погодитися неможливо, з огляду на наступне.

Згідно із статтею 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV (1058-15) , який регулює спірні правовідносини, пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через такі фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом № 1788-XII (1788-12) . У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 Закону № 1058-IV. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності Законом № 1058-IV (1058-15) питання про відшкодування витрат на виплату і доставку пенсій, призначених, зокрема, відповідно до пунктів "б"-"з" частини 1 статті 13 Закону № 1788-XII, було врегульовано Законом України від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР (400/97-ВР) "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 400/97-ВР (400/97-ВР) ), відповідно до положень якого позивач входив до переліку платників збору на обов'язкове державне пенсійне забезпечення.

Згідно ж із абзацом 4 пункту 1 статті 2 Закону № 400/97-ВР для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону, '...' об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів "б"?"з" статті 13 Закону № 1788-XII до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 12 Закону № 1788-XII.

Абзацом 3 пункту 1 статті 4 Закону № 400/97-ВР встановлено ставку на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 100 відсотків від об'єкта оподаткування, визначеного абзацом четвертим пункту 1 статті 2 цього Закону.

За правилами абзацу четвертого підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV (1058-15) підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до ПФУ плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими й важкими умовами праці за списком № 1, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що витрати на виплату та доставку пенсій, призначених особам відповідно до пунктів "а", "б"-"з" частини першої статті 13 Закону № 1788-XII за Списком № 1 та Списком № 2, покриваються підприємствами та організаціями. При цьому, обов'язок підприємств та організацій з відшкодування цих витрат, понесених ПФУ після 01 січня 2004 року, не пов'язаний із датою призначення такої пенсії чи часом набуття необхідного для цього пільгового стажу (до чи після набрання чинності Законом № 1058-IV (1058-15) ).

Таку правову позицію неодноразово висловлював Верховний Суд України у постановах від 25 вересня 2012 року (справи №№ 21-251а12, 21-293а12) та від 17 грудня 2013 року (справа № 21-453а13).

Отже, висновки апеляційного суду про те, що суми пільгових пенсій, призначених на підставі статті 100 Закону № 1788-XII не підлягають відшкодуванню, є помилковими, не відповідають нормам Закону та правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у такій категорії справ.

Що стосується посилання на судове рішення, яким встановлено протиправність призначення пенсії на пільгових умовах трьом працівникам, то підстави для звільнення від доказування встановлені статтею 72 КАС України.

Так, за правилами частини першої цієї норми, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Разом з тим, якщо сторона чи третя особа заперечує проти обставин, встановлених у постанові суду у іншій адміністративній справі, суд при розгляді адміністративної справи повинен переконатися у тому, що ця сторона мала можливість довести це в суді, що розглядав справу. Якщо цього забезпечено не було, то суд повинен додатково перевірити такі обставини з посиланням на докази і може не застосовувати правила частини першої статті 72 КАС України.

За умовами частин другої-третьої статті 86 КАС України ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Як видно із матеріалів справи, УПФУ в Коростишівському районі Житомирської області наполягало на зупиненні провадження у цій справі, оскільки постанова суду апеляційної інстанції у справі № 11/1141-НМ суперечить правовій позиції Верховного суду України, оскаржується позивачем у Вищому адміністративному суді України і по ній відкрито касаційне провадження (а.с. 62).

Разом з тим, суд першої інстанції, належно не перевіривши ці доводи позивача, відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі з формальних підстав, не надав оцінку усім обставинам цієї справи з урахуванням наданих доказів та мотивував судове рішення, посилаючись на норми статті 72 КАС України, що суперечить принципам статті 159 КАС України.

Перевіряючи рішення суду першої інстанції та залишаючи його без змін, апеляційний суд також не взяв до уваги доводи апеляційної скарги про те, що постанова Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 року у справі № 11/1141-НМ оскаржується позивачем у суді касаційної інстанції та не встановив усі обставини справи, що не відповідає вимогам частини третьої статті 195 КАС України.

Крім того, ухвалою Вищого адміністративному суді України від 06 липня 2017 року постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 року у справі № 11/1141-НМ скасовано та залишено в силі рішення суду першої інстанції, яким відмовлено в позові.

Вказані обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні (частина перша статті 220 КАС України).

Згідно із частиною другою статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Коростишівському районі Житомирської області задовольнити частково.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.