Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8, треті особи: Перша Дрогобицька державна нотаріальна контора, Дрогобицьке державне комунальне міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, про визнання недійсними заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом і визнання права на спадщину за законом за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Львівської області від 21 серпня 2008 року,

У січні 2007 року ОСОБА_9 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_7 звернулись до суду з указаним позовом, зазначаючи, що з 1985 року до 1999 року ОСОБА_9 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_10 Від шлюбу народились дочка ОСОБА_11 та син ОСОБА_6 Їхня сім’я проживала в будинку батьків ОСОБА_10 – ОСОБА_12 та ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла ОСОБА_12, а ІНФОРМАЦІЯ_3 року помер ОСОБА_13 11 листопада 1988 року ОСОБА_13 склав заповіт, яким все належне йому майно заповів ОСОБА_10 Останній фактично прийняв спадщину після смерті батьків, оскільки постійно проживав у їхньому будинку. ІНФОРМАЦІЯ_4 року помер ОСОБА_10 15 серпня 2006 року ОСОБА_7 та ОСОБА_6 отримали свідоцтва про право на спадщину за законом на АДРЕСА_1 Дрогобицького району Львівської області. Ці свідоцтва були видані на підставі дублікату заповіту ОСОБА_13 від 11 листопада 1988 року. 22 серпня 2006 року Дрогобицьким державним комунальним міжміським бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки видані їм свідоцтва були анульовані, а їх повідомлено, що 25 липня 2006 року свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спірний будинок було видано ОСОБА_8 Зазначене свідоцтво було видано ОСОБА_8 на підставі заповіту ОСОБА_13 від 22 вересня 1997 року. Вважають, що цей заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, оскільки згідно з довідкою Нижньогаївської сільської ради Дрогобицького району Львівської області заповіт ОСОБА_13 від 11 листопада 1988 року на ім’я ОСОБА_10 не змінювався та не скасовувався, а відповідно до довідок Верхньогаївської сільської ради Дрогобицького району Львівської області заповіт ОСОБА_13 на користь ОСОБА_8 у сільській раді відсутній і відсутня книга реєстрації нотаріальних дій за 1997 рік. Крім того, підпис на зазначеному заповіті не відповідає підпису ОСОБА_13

Посилаючись на викладене, позивачі просили визнати недійсними заповіт ОСОБА_13 від 22 вересня 1997 року на ім’я ОСОБА_8 та свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 25 липня 2006 року на ім’я ОСОБА_8, визнати за ОСОБА_7 та ОСОБА_6 право на спадщину за законом, а саме на 1/2 частку спірного будинку за кожним.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 11 березня 2008 року позов задоволено частково. Визнано недійсними заповіт ОСОБА_13 від 22 вересня 1997 року на користь ОСОБА_8 та свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 25 липня 2006 року на ім’я ОСОБА_8 У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 21 серпня 2008 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсними заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог відмовлено. У решті – рішення міськрайонного суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 посилається на невідповідність висновків апеляційного суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права й просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_6 та ОСОБА_7, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржуваний заповіт складений не тією особою, на яку покладені обов’язки по вчиненню нотаріальних дій, у книзі реєстрації нотаріальних дій по сільській раді він не зареєстрований, ОСОБА_13 не виявляв свого волевиявлення, фактично заповіт не складався.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 і ОСОБА_7 про визнання недійсними заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом і відмовляючи в задоволенні цих вимог, апеляційний суд виходив із того, що міськрайонний суд розглянув справу та вирішив спір з підстав, що не зазначались у позовній заяві. Судом установлено, що підпис на заповіті виконаний ОСОБА_13, а сама лише відсутність у сільській раді заповіту, книги реєстрації нотаріальних дій за 1997 рік і відсутність даних про зміну або скасування заповіту ОСОБА_13 на ім’я ОСОБА_10 не є доказами порушення закону при складанні заповіту.

Проте з такими висновками апеляційного суду повністю погодитись не можна.

Частиною 1 ст. 48 ЦК України 1963 року визначено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Згідно із положеннями Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5 (z0256-94) , всі нотаріальні дії, які вчиняються посадовими особами виконавчих комітетів, реєструються в реєстрах для реєстрації нотаріальних дій (абз. 1 п. 19).

Примірники всіх нотаріально посвідчених заповітів чи довіреностей, повідомлень установ банку, підприємств і організацій з написом про накладення заборони відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна залишаються у справах виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів (абз. 1 п. 21).

Заповіти, посвідчені посадовими особами виконавчих комітетів, записуються до алфавітної книги обліку заповітів (абз. 1 п. 38).

Якщо заповіт, який скасовується чи змінюється, посвідчений посадовою особою іншого виконавчого комітету або нотаріусом, то заява про скасування чи зміну його направляється заповідачем або посадовою особою виконавчого комітету у ту виконавчий комітет тієї Ради народних депутатів, у державну нотаріальну контору, тому приватному нотаріусу, які посвідчили заповіт, або у державний нотаріальний архів, де зберігається заповіт (абз. 3 п. 39).

Нотаріальні і прирівняні до них дії, вчинені з порушенням встановлених правил, є недійсними (абз. 2 п. 15).

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_9 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6 і ОСОБА_7, зокрема посилались на те, що спірний заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, оскільки відсутні дані про зміну чи скасування попереднього заповіту ОСОБА_13 від 11 листопада 1988 року, а в сільській раді відсутні заповіт ОСОБА_13 від 22 вересня 1997 року та книга реєстрації нотаріальних дій за 1997 рік.

Відповідно до пояснень свідка ОСОБА_14, яка була головою сільської ради на час складання спірного заповіту, в 1997 році вона приходила до ОСОБА_13 з чистим бланком заповіту, який останній підписав, але фактично вона заповіт не складала, оскільки ОСОБА_13 не висловлював такого бажання. Спірний заповіт складений на іншому листку паперу, хто його складав вона не знає, заповіт у сільській раді не зареєстрований. Обов’язки по вчиненню нотаріальних дій були покладені на секретаря сільської ради ОСОБА_15, а не на неї.

Свідок ОСОБА_15 пояснила, що вона спірний заповіт не складала, а складала його ОСОБА_14 На прохання останньої вона лише підписала заповіт, але він в книзі реєстрації нотаріальних дій зареєстрований не був.

Однак апеляційний суд у порушення вимог ст. 213 ЦПК України зазначених положень закону та обставин справи не врахував; не дав відповідної правової оцінки зібраним у матеріалах справи доказам; не звернув належної уваги на те, що спірний заповіт в книзі реєстрації нотаріальних дій Верхньогаївської сільської ради Дрогобицького району Львівської області не зареєстрований, примірник цього заповіту в сільській раді відсутній, а відомості про скасування попереднього заповіту ОСОБА_13 від 11 листопада 1988 року до Нижньогаївської сільської ради Дрогобицького району Львівської області не направлялись; також не з’ясував питання щодо наявності в сільській раді алфавітної книги обліку заповітів, унаслідок чого дійшов передчасного висновку про те, що сама лише відсутність у сільській раді заповіту, книги реєстрації нотаріальних дій за 1997 рік і відсутність даних про зміну або скасування попереднього заповіту ОСОБА_13 не є доказами порушенням вимог щодо форми та посвідчення спірного заповіту при його складанні.

Ураховуючи викладене, визнати рішення апеляційного суду законним і обґрунтованим не можна, тому воно підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 21 серпня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.