Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Григор’євої Л.І.,

суддів: Балюка М.І., Косенка В.Й.,

Данчука В.Г., Охрімчук Л.І.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – Новофедорівська сільська рада Голопристанського району Херсонської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від

11 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від

3 березня 2010 року,

У грудні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просив зобов’язати відповідачку усунути йому перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 0,0510 га, що розташована на АДРЕСА_1, шляхом відновлення меж земельної ділянки, визначених державним актом на право власності на земельну ділянку, посилаючись на те, що остання безпідставно зайняла частину належної йому земельної ділянки площею 0,00577 га.

Зазначав, що вказана вище земельна ділянка належить йому на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ХС № 032433 від 4 вересня 2003 року та межує із земельною ділянкою, що згідно з договором оренди земельної ділянки, укладеним із Новофедорівською сільською радою Голопристанського району Херсонської області, належить приватному підприємцеві ОСОБА_2.

У грудні 2009 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1., в якому просила визнати недійсним виданий на ім’я відповідача державний акт на право власності на земельну ділянку серії ХС № 032433 від 4 вересня 2003 року в частині земельної ділянки розміром 0,00577 га, посилаючись на те, що зазначена земельна ділянка є складовою частиною земельної ділянки, виділеної їй відповідно до договору оренди від 30 травня 2000 року, укладеного з Новофедорівською сільською радою Голопристанського району Херсонської області.

Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від

11 грудня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 3 березня 2010 року, у задоволенні позову ОСОБА_1. відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ХС № 032133 від 4 вересня 2003 року, виданий на ім’я ОСОБА_1., у частині виділення земельної ділянки площею 0,00577 га. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 11 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 3 березня 2010 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак зазначеним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що згідно з державним актом серії ХС № 032133 від 4 вересня 2003 року, зареєстрованим у книзі записів реєстрації державних актів за № 33, занесеним до бази даних державного земельного кадастру за

№ ААФ-046374, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0510 га, що розташована на АДРЕСА_1.

Рішенням Новофедорівської сільської ради Голопристанського району Херсонської області від 16 липня 2003 року № 214 зазначена земельна ділянка була надана ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Указана земельна ділянка межує із земельною ділянкою, що на підставі договору оренди належить приватному підприємцеві ОСОБА_2.

30 травня 2000 року між Новофедорівською сільською радою Голопристанського району Херсонської області та приватним підприємцем ОСОБА_2 строком на 5 років було укладено договір оренди земельної ділянки площею 4,6 га, що знаходиться в с. Залізний Порт Голопристанського району Херсонської області, для розташування ринку й автокемпінгу.

14 травня 2005 року між Новофедорівською сільською радою Голопристанського району Херсонської області та приватним підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,0526 га, що знаходиться на АДРЕСА_1, для розташування автомобільної стоянки.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що орендні правовідносини між Новофедорівською сільською радою Голопристанського району Херсонської області та приватним підприємцем ОСОБА_2 виникли ще в 2000 році, а в 2003 році земельну ділянку розміром 0,00577 га у власність

ОСОБА_1 було передано із земель, які перебували в оренді, тобто позивачем за первісним позовом право власності на спірну земельну ділянку було набуто під час дії договору оренди, укладеного між приватним підприємцем ОСОБА_2 і Новофедорівською сільською радою Голопристанського району Херсонської області, та за рахунок орендованих земель, чим було порушено права позивача за зустрічним позовом.

Крім того, суди вважали, що ОСОБА_1 пропустив строк позовної давності, оскільки державний акт на право власності на земельну ділянку він отримав 4 вересня 2003 року, а до суду звернувся лише в грудні 2008 року.

Однак із такими висновками судів погодитись не можна.

Згідно із ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до вимог ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку, та його державної реєстрації.

Згідно з нормами ст. 211 ЗК України громадяни несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.

Відповідно до ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не встановив усіх обставин, які мають значення для вирішення справи, зокрема: не з’ясував, щодо якої саме земельної ділянки розміром 0,0526 га між Новофедорівською сільською радою Голопристанського району Херсонської області й приватним підприємцем ОСОБА_2 14 травня 2005 року було укладено договір оренди, не встановив, чи були визначені в натурі межі цієї земельної ділянки розміром 0,0526 га, та належним чином не дослідив надані сторонами докази.

Крім того, відмовляючи в задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов про визнання частково недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ХС № 032133 від 4 вересня 2003 року, виданого на ім’я ОСОБА_1., суд не дав оцінки тому, що останній звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою вже після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки, що межувала з його земельною ділянкою, укладеного 30 травня 2000 року між Новофедорівською сільською радою Голопристанського району Херсонської області та приватним підприємцем ОСОБА_2

Вирішуючи питання про порушення строку позовної давності, суд першої інстанції залишив поза увагою доводи ОСОБА_1. про те, що про порушення свого права він дізнався лише 10 липня 2008 року під час обстеження його земельної ділянки, проведеного управлінням з контролю за використанням та охороною земель у Херсонській області, під час якого було встановлено межі його земельної ділянки. На підтвердження своїх доводів позивач за первісним позовом надав відповідний акт від 10 червня 2008 року, складений посадовими особами управлінням з контролю за використанням та охороною земель у Херсонській області.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог

ст. 303 ЦПК України доводів апеляційної скарги належним чином не перевірив та залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За такого порушення норм матеріального та процесуального права, допущеного як судом першої інстанції, так і апеляційним судом, що призвело до неправильного вирішення справи, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 346 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від

11 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від

3 березня 2010 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – Новофедорівська сільська рада Голопристанського району Херсонської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.