Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Перепічая В.С.,

Лященко Н.П., Прокопчука Ю.В.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та скасування наказу голови правління товариства та постанов правління за касаційною скаргою відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі – ВАТ "Державний ощадний банк України") на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 21 січня 2010 року,

У липні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що на підставі постанови правління ВАТ "Державний ощадний банк України" від 25 квітня 2006 року № 30 та наказу від 3 травня 2006 року № 266-18-к він був переведений до центрального апарату ВАТ "Державний ощадний банк України" на посаду начальника філії – Тернопільського обласного управління ВАТ "Державний ощадний банк України". У лютому 2009 року проведено планову документальну ревізію філії та підзвітних і підконтрольних їй установ, про що складено акт від 12 лютого 2009 року.

12 березня 2009 року правлінням ВАТ "Державний ощадний банк України" прийнято постанову № 80 "Про підсумки планової документальної ревізії", згідно з п. 1 якої було застосовано відносно нього дисциплінарне стягнення у вигляді догани й попереджено, що в разі неусунення недоліків, виявлених комісією, до 10 квітня 2009 року до нього буде застосовано інше дисциплінарне стягнення.

На виконання цієї постанови листом від 30 березня 2009 року № 05-02/258 він надіслав на адресу правління банку заходи для усунення цих недоліків, а 10 квітня 2009 року додатково проінформував про хід виконання цих заходів.

Незважаючи на це, 10 липня 2009 року правлінням банку було прийнято постанову № 257 "Про підсумки перевірки виконання вимог постанови від 12 березня 2009 року № 80", якою вирішено звільнити його із займаної посади, а 10 серпня 2009 року видано наказ № 355-к про його звільнення на підставі п. 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України (322-08) ).

Вважаючи своє звільнення незаконним, позивач просив поновити його на займаній посаді; скасувати постанову правління ВАТ "Державний ощадний банк України" від 12 березня 2009 року № 80, п.1 постанови від 10 липня 2009 року № 257 та наказ голови правління ВАТ "Державний ощадний банк України" від 10 серпня 2009 року № 355-к; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 вересня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 21 січня 2010 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково: поновлено його на посаді начальника філії Тернопільського обласного управління ВАТ "Державний ощадний банк України"; скасовано п.1 постанови правління ВАТ "Державний ощадний банк України" від 10 липня 2009 року № 257 та наказ голови правління ВАТ "Державний ощадний банк України" від 10 серпня 2009 року № 355-к; стягнуто з відповідача на користь позивача 19 715 грн. 41 коп. – середній заробіток за час вимушеного прогулу.

У касаційній скарзі ВАТ "Державний ощадний банк України" просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд розглянув справу з порушенням цієї норми.

В апеляційній скарзі ВАТ "Державний ощадний банк України" (а.с. 124-128) наводилися доводи незаконності рішення суду з підстав неврахування доказів щодо допущених позивачем порушень у діяльності установ філії банку, повноважень правління банку та його голови, змісту термінів нормативних документів "прийняття рішення про звільнення" і "звільнення працівника".

Зокрема, відповідач посилався на те, що суд вказав на відсутність із боку позивача невиконання вимог п. 1 постанови правління ВАТ "Державний ощадний банк України" від 12 березня 2009 року, який ніяких вимог, указівок відносно ОСОБА_3 не містив, без урахування того, що цим пунктом його зобов’язано усунути недоліки та порушення, виявлені ревізією (акт від 13 лютого 2009 року), і не врахував установлених банком порушень функціональних повноважень, допущених позивачем у діяльності установ ВАТ "Державний ощадний банк України" у регіоні; що правління банку приймає рішення про прийняття на роботу чи звільнення з роботи керівників філій, а голова правління приймає їх чи звільняє на підставі цих рішень; що ОСОБА_3 був звільнений з роботи на підставі рішення правління після закінчення терміну його непрацездатності тощо.

Апеляційний суд усупереч ст. 315 ЦПК України не дав повної оцінки доводам апеляційної скарги та зазначив неповні й суперечливі мотиви її відхилення.

Суд апеляційної інстанції правильно зазначив зміст постанови банку від 10 липня 2009 року щодо вирішення питання про звільнення ОСОБА_3 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України й днем звільнення вважати перший день його виходу на роботу. Проте далі вказав, що звільнення за таким рішенням фактично не відбулося, оскільки позивач приступив до роботи 8 серпня 2009 року, а звільнений з роботи 10 серпня 2009 року неповноважним органом – головою правління – за межами строків, передбачених ст. 148 КЗпП України, та що звільнення ОСОБА_3 правлінням банку 10 липня 2009 року під час тимчасової непрацездатності суперечить ч. 3 ст. 40 КЗпП України.

Наведений текст свідчить про суперечливість висновків апеляційного суду з питання факту звільнення і, що позивач звільнений під час непрацездатності та що звільнення його відповідно до постанови банку не відбулося.

Не дана оцінка доводам скарги про те, що звільнення керівників філій здійснюється за рішенням правління банку головою правління (пп. 34,35 статуту) та що наказ від 10 серпня 2009 року було видано на підставі постанови правління банку від 10 липня 2009 року.

Будь-яких посилань на докази роботи позивача в суботу 8 серпня 2009 року апеляційний суд не навів.

Не дано оцінки й тому, що, вважаючи звільнення ОСОБА_3 10 липня 2009 року незаконним у силу його тимчасової непрацездатності, апеляційний суд не звернув уваги на те, що суд першої інстанції визначив вимушений прогул з 10 серпня 2009 року, а не з 10 липня 2009 року.

Викладене свідчить про нез’ясованість обставин щодо дати та підстав визнання звільнення незаконним.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що постанова правління банку не містить відомостей про характер і час вчинення позивачем дисциплінарного проступку, залишивши поза увагою зміст цієї постанови, зокрема а.с. 21, щодо зазначення конкретних порушень та недоліків із посиланням на заходи, пункти актів ревізії, невиконання рішень кредитного комітету тощо.

Не обґрунтований й висновок апеляційного суду про звільнення позивача за межами, передбаченими ст. 148 КЗпП України.

За таких обставин, які свідчать про те, що апеляційним судом неправильно застосовано процесуальний закон і це призвело до неправильного вирішення справи, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 21 січня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.