Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Мазурка В.А.,

Лященко Н.П., Перепічая В.С.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: Акціонерний комерційний банк "Правекс-Банк" (далі – АКБ "Правекс-Банк"), відкрите акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" (далі – ВАТ АБ "Укргазбанк"), про поділ майна подружжя за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду м. Києва від 22 грудня 2009 року,

У серпні 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що з 20 вересня 1997 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою. За рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 31 липня 2008 року шлюб між ними було розірвано. За час перебування у шлюбі ними придбано: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль марки "Пежо 206", номерний знак НОМЕР_1, 2004 року випуску.

Уточнивши позовні вимоги (а.с. 149-150), позивач просив визнати за ним право власності на 19/20 частин спірної квартири, а за ОСОБА_4 – на 1/20 частину з підстав того, що на придбання квартири він витратив значну частину коштів, отриманих від продажу належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_2. Крім того, після розірвання шлюбу він постійно мешкав у квартирі, вносив кошти на погашення кредиту за договором № 406-033/04Р від 11 листопада 2004 року та зобов’язався погасити залишок суми за кредитом. За відповідачкою просив визнати право власності на автомобіль і стягнути на його користь компенсацію частини вартості автомобіля в розмірі 829,65 доларів США – половину суми, сплаченої ним у рахунок погашення вартості автомобіля за кредитним договором № 245-Ф/07 від 25 жовтня 2007 року.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 9 липня 2009 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартиру АДРЕСА_1 та за ОСОБА_4 – на 1/2 її частину. Визнано ОСОБА_3 зобов’язаною особою перед АКБ "Правекс-Банк" зі сплати залишку кредиту за кредитним договором № 406-033/04Р у сумі 4 035 доларів США, з урахуванням сплаченої ним суми боргу за кредитом, прийнятої банком, у розмірі 1 281 доларів США; визнано ОСОБА_4 зобов’язаною особою перед АКБ "Правекс-Банк" зі сплати залишку кредиту за кредитним договором № 406-033/04Р у сумі 4 035 доларів США. Визнано за відповідачкою право власності на автомобіль марки "Пежо 206", номерний знак НОМЕР_1, 2004 року випуску; стягнуто з неї на користь позивача компенсацію вартості автомобіля в розмірі 829,65 доларів США.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 22 грудня 2009 року рішення районного суду скасовано в частині поділу квартири АДРЕСА_1 та в цій частині ухвалено нове рішення про визнання за позивачем права власності на 24/25 частки цієї квартири, а за відповідачкою – на 1/25. У решті – рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення, ухвалене судом апеляційної інстанції, і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як убачається з матеріалів справи, позивач, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 31 ЦПК України, під час розгляду справи в районному суді уточнив свої вимоги (а.с. 150) і просив суд провести між ним та відповідачкою поділ квартири АДРЕСА_1 з визнанням за ним права власності на 19/20 її частин, а за колишньою дружиною – на 1/20 її частину.

За змістом ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У порушення цих норм права апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог, заявлених ОСОБА_3 у суді першої інстанції, та ухвалив рішення на підставі уточнень, наданих у суді апеляційної інстанції, і визнав за ним право власності на 24/25 частини, а за відповідачкою – на 1/25 частину спірної квартири, без урахування того, що такі вимоги у районному суді не заявлялися.

При цьому, незважаючи на зміну зобов’язань за новим поділом часток, апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції в частині розподілу боргових зобов’язань перед АКБ "Правекс-Банк" за кредитним договором від 11 листопада 2004 року.

Визнавши, що частка позивача повинна бути збільшена з підстав того, що "доказами стверджено, що більша частка квартири придбана за кошти ОСОБА_3, одержані від продажу квартири, яка належала йому особисто та не була придбаною у шлюбі", апеляційний суд залишив поза увагою зміст договору купівлі-продажу від 12 листопада 2004 року (а.с. 9) належної ОСОБА_3 квартири, про її продаж за 6 тис. грн. та ґрунтував свій висновок на договорі про наміри від 15 жовтня 2004 року (а.с. 138-139) із зазначенням вартості 25 тис. доларів США.

Суд не з’ясував дійсної суми отриманої позивачем від продажу квартири і які кошти позивача були вкладені в придбання квартири АДРЕСА_1.

Викладене свідчить про те, що рішення ухвалено з порушенням вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України; суд не встановив характер та суть заявлених позивачем вимог, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; висновки суду не ґрунтуються на належних доказах.

За таких обставин ухвалене судом апеляційної інстанції рішення не можна визнати законним і обґрунтованим, тому воно як постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню в частині поділу квартири й в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції про зобов’язання сторін сплатити залишок за кредитним договором із передачею справи в цих частинах на новий апеляційний розгляд.

У решті – судові рішення слід залишити без змін, оскільки доводи скарги не спростовують їх висновків.

Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 22 грудня 2009 року в частині ухвалення нового рішення про поділ квартири та в частині залишення без змін рішення Дарницького районного суду м. Києва від 9 липня 2009 року про зобов’язання сторін сплатити залишок за кредитним договором скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У решті – судові рішення залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.