Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Мазурка В.А.,

Лященко Н.П., Перепічая В.С.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення майна з під арешту за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 27 січня 2009 року,

У листопаді 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про звільнення майна з під арешту.

Зазначав, що 13 червня 2005 року постановою слідчого, з метою забезпечення цивільного позову у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_2, було накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, яка належить позивачу на праві власності згідно договору купівлі-продажу від 10 березня 2005 року.

Зазначені дії порушують його права власника щодо володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 листопада 2007 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 27 січня 2009 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та закрито провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постановлену у справі ухвалу суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення районного суду й закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив із положень п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України та дійшов висновку про те, що ця справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З таким висновком суду погодитися не можна, оскільки він ґрунтується на неправильному застосуванні норм процесуального права.

Відповідно до ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу від 10 березня 2005 року є власником квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. ст. 317, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Ніхто не може бути протиправно позбавлений свого права, чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених законом. Цивільним кодексом України (435-15) передбачені засади захисту права власності.

Відповідно до пп. 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 року "Про судову практику в справах про виключення майна з опису" (v0006700-76) , за правилами, встановленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян, що ґрунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним.

При розгляді справ такої категорії суд зобов’язаний звертати увагу, чи додержані відповідною службовою особо вимоги закону про опис майна.

Судам необхідно мати на увазі, що при вирішенні питання про належність описаного майна слід керуватись нормами цивільного та шлюбно-сімейного законодавства, що регулюють право власності і його захист.

З матеріалів справи вбачається, що спір між сторонами виник через порушення прав власника квартири, арешт на яку було накладено слідчим в рамках кримінальної справи, і який вимагає усунення йому перешкод у користуванні та розпорядженні належним йому майном.

Враховуючи наведене, зазначений спір є цивільно-правовим і відповідно до вищезазначених норм права, підсудний місцевим судам загальної юрисдикції.

За таких обставин колегія суддів вважає, що в суду апеляційної інстанції не було підстав закривати провадження у справі, а тому ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в силу п. 2 ст. 342 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 27 січня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.