Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П.,

Костенка А.В., Пшонки М.П.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 13 липня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 15 листопада 2007 року,

У травні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1, яка належить їй на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 7 грудня 2006 року. До 27 вересня 2006 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Після розірвання шлюбу вона придбала у ОСОБА_3 за особисті кошти спірну квартиру. Зимою 2005 року відповідач, скориставшись її відсутністю, самовільно вселився до квартири та не звільняє її, постійно чинить перешкоди в користуванні нею.

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 13 липня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 15 листопада 2007 року, позов задоволено. Зобов’язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні квартирою АДРЕСА_1.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд розглянув справу з порушенням цієї норми, не дав оцінки доводам апеляційної скарги (а.с. 27-28) та пояснення ОСОБА_2 як у засіданні апеляційного суду (а.с. 37), так і засіданні суду першої інстанції (а.с. 21) про те, що квартира АДРЕСА_1 була придбана ними в 1996 році за спільні кошти й належала їм на праві спільної власності, із часу придбання квартири вони постійно в ній мешкали та фактично квартиру не продавали.

ОСОБА_1 не заперечувала проти обставин, указаних відповідачем, щодо придбання спірної квартири в 1996 року як майна подружжя та проживання в ній і після оформлення в грудні 2006 року договору купівлі-продажу з ОСОБА_3

Апеляційний суд не звернув уваги на те, що у своїх вимогах ОСОБА_1 вказувала, що відповідач вселився до квартири взимку 2005 року, тобто до оформлення договору купівлі-продажу 7 грудня 2006 року.

Викладене свідчить про те, що апеляційний суд формально зазначив, що посилання апелянта на спільну сумісну власність сторін не доведено.

За таких обставин, які свідчать про те, що апеляційним судом неправильно застосовано процесуальний закон, і це призвело до неправильного вирішення справи, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 342 ЦПК України, з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. 342 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 15 листопада 2007 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.