Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку, видачу трудової книжки, відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 19 лютого 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 червня 2009 року,

У лютому 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 22 грудня 2004 року працював у підприємця ОСОБА_2 на посаді керівника відділу кадрів, з 1 вересня 2005 року – на посаді менеджера з персоналу. 23 квітня 2007 року подав заяву про звільнення за згодою сторін і між сторонами було досягнуто згоди про його звільнення з 30 квітня 2007 року. В останній день роботи звернувся до підприємця ОСОБА_2 за розрахунком і за трудовою книжкою, проте повного розрахунку не отримав. У зв’язку з тим, що з січня 2007 року до 30 квітня 2007 року заробітна плата йому не була виплачена, жодного разу він не був у черговій відпустці та компенсацію за невикористану відпустку не отримав, позивач просив стягнути з підприємця ОСОБА_2 на його користь: заробітну плату в розмірі 2 400 грн., компенсацію за невикористану відпустку - 843 грн. 71 коп., інфляцію за час прострочення виконання грошового зобов’язання - 502 грн. 76 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку з 30 квітня 2007 року до дня ухвалення рішення, компенсацію за спричинену моральну шкоду - 2 317 грн. 50 коп.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 19 лютого 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 11 червня 2009 року, позов задоволено частково. Стягнуто з підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну відпустку в сумі 174 грн. 41 коп. і 100 грн. на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду України, в якій просить скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 19 лютого 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 червня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що на час звільнення ОСОБА_1 заборгованості з виплати заробітної плати йому не було, тому вимоги про стягнення заробітної плати й середнього заробітку за час затримки розрахункових задоволенню не підлягають; компенсація за невикористану відпустку може бути нарахована лише за один рік.

З такими висновками судів повністю погодитись не можна з таких підстав.

За правилами ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судом установлено, що 22 грудня 2004 року між ОСОБА_1 та підприємцем ОСОБА_2 було укладено безстроковий трудовий договір, відповідно до якого ОСОБА_1 прийнято на посаду керівника відділу кадрів, додатковою трудовою угодою від 1 вересня 2005 року його було переведено на посаду менеджера з персоналу. У трудовій книжці ОСОБА_1 записи про прийняття й звільнення з роботи відсутні, але трудовий договір було зареєстровано Броварським центром зайнятості 24 грудня 2004 року за № 2224, знято з реєстрації 8 червня 2007 року. Підприємець ОСОБА_2 не надав суду документи на підтвердження того, що за час трудових відносин ОСОБА_1 надалися чергові відпустки. Розрахунково-платіжні відомості, що засвідчують нарахування та виплату ОСОБА_1 заробітної плати, відсутні. ОСОБА_1 подав суду примірник трудового договору, в якому відсутній запис про дату та підставу його розірвання, а підприємець ОСОБА_2 - екземпляр трудового договору, в якому зазначено, що трудовий договір розірвано 1 червня 2007 року за ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням), завірений підписами ОСОБА_1, підприємця ОСОБА_2 і працівника центру зайнятості з печаткою (а. с. 31). Заперечуючи свій підпис на договорі, ОСОБА_1 просив суд призначити почеркознавчу експертизу, у задоволенні його клопотання суд відмовив (а. с. 5, 40).

Аналізуючи викладені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 було звільнено з 1 червня 2007 року, а суд апеляційної інстанції, що звільнення відбулося 30 квітня 2007 року, проте ці висновки є передчасними й потребують перевірки.

Так, за наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 8 червня 2001 року № 260 (z0554-01) "Про затвердження Форми трудового договору між працівником і фізичною особою" та Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою" у разі закінчення строку трудового договору або припинення його дії достроково в трудовому договорі фізична особа робить запис про підстави його припинення з посиланням на відповідні статті КЗпП України (322-08) , про що сторони сповіщають державну службу зайнятості, яка зареєструвала трудовий договір. Відповідальна особа центру зайнятості протягом трьох днів повинна зняти трудовий договір з реєстрації, про що робиться відмітка у книзі реєстрації трудових договорів . На підставі цього запису відповідальна особа центру зайнятості робить на трьох примірниках трудового договору відповідний запис . Записи про реєстрацію та зняття з реєстрації трудового договору дають право фізичній особі внести записи до трудової книжки працівника про прийняття та звільнення його з роботи . Посадова особа центру зайнятості підтверджує особистим підписом записи, унесені фізичною особою до трудової книжки працівника, і засвідчує їх печаткою .

Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати. У ст. 30 Закону України "Про оплату праці" міститься аналогічна норма, доповнена зобов’язанням власника або уповноваженого ним органу забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Підприємець ОСОБА_2 не надав суду розрахунково-платіжних відомостей, що засвідчують виплату ОСОБА_1 заробітної плати за період роботи у січні - квітні 2007 року.

Сама по собі довідка Броварської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області про суми виплачених доходів та утриманих податків відносно фізичної особи, яка має ідентифікаційний номер НОМЕР_1, не може бути беззаперечним доказом факту отримання ОСОБА_1 заробітної плати за січень – квітень 2007 року (а. с. 43).

Довідка Броварського міського відділу ГУ МВС України в Київській області про те, що 8 жовтня 2007 року була зареєстрована крадіжка з офісного приміщення СПД "ОСОБА_2", не містить відомостей про крадіжку розрахунково-платіжних відомостей, тому суд передчасно поклав її в основу висновку про відсутність заборгованості із заробітної плати (а. с. 39).

Разом з тим суд не звернув уваги і не дав оцінку письмовим запереченням представника відповідача на позовну заяву, в яких він визнав, що підприємець ОСОБА_2 не виплачував ОСОБА_1 заробітну плату з січня 2007 року через невиконання останнім покладених на нього трудових обов’язків (а. с. 21).

Установивши, що ОСОБА_1 не надавалися чергові відпустки за період його роботи в підприємця ОСОБА_2, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що при звільненні з роботи працівник має право на компенсацію за невикористану відпустку лише за один рік, оскільки ст. 83 КЗпП України не містить такої норми, а навпаки передбачає порядок виплати грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки .

На вказані порушення вимог матеріального й процесуального права не звернув увагу й апеляційний суд, який, крім того, дійшов помилкового висновку про обов’язок ОСОБА_1 надати докази в обгрунтування своїх вимог про заборгованість із заробітної плати, тому що відповідно до правила ст. 30 Закону "Про оплату праці" на роботодавцеві лежить обов’язок обліку виконуваної роботи та бухгалтерського обліку витрат на оплату праці.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що судами неправильно застосовані норми матеріального права й порушені норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України ухвалені рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 19 лютого 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 червня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.