Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Сеніна Ю.Л.,

суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,

У березні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з серпня 1971 року до листопада 2000 року вона перебувала з відповідачем у шлюбі, у зазначений період вони побудували будинок АДРЕСА_1, який є їх спільною сумісною власністю, проте після розірвання шлюбу вони не дійшли згоди з приводу поділу цього будинку.

Позивачка просила поділити між нею та відповідачем у натурі будинок АДРЕСА_1 згідно висновку спеціаліста ОКП "Кіровоградське обласне об’єднане бюро технічної інвентаризації" від 18 листопада 2003 року.

ОСОБА_2 пред’явив зустрічний позов, посилаючись на те, що на час розірвання шлюбу будівництво спірного будинку не було завершене, після розірвання шлюбу ОСОБА_1 залишила будинок, не приймала жодної участі в його добудові, всі роботи проведені за його власні кошти в сумі близько 30 000 грн., і у вересні 2003 року він одержав свідоцтво про право власності на будинок, а тому ОСОБА_1 може претендувати лише на відшкодування вартості ? частини будівельних матеріалів, витрачених на будівництво будинку, крім того, їх спільною сумісною власністю є також садовий будинок АДРЕСА_2 та будівельні матеріали, якими з часу розірвання шлюбу володіє лише ОСОБА_1

ОСОБА_2 під час розгляду справи уточив позов і просив залишити в його власності будинок АДРЕСА_1, визнати за ОСОБА_1 право власності на будівельні матеріали, витрачені на будівництво садового будинку АДРЕСА_2 на суму 4 205 грн. та на будівельні матеріали, що знаходяться на території садового будинку, вартістю 8 450 грн., а також стягнути з нього на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості частини будівельних матеріалів, використаних на будівництво будинку АДРЕСА_1.

У свою чергу ОСОБА_1 доповнила позов і просила також поділити між нею та ОСОБА_2 будівельні матеріали, витрачені на будівництво садового будинку АДРЕСА_2, та будівельні матеріали, що знаходяться на території цього будинку.

Рішенням Новомиргородського районного суду від 27 січня 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов задоволено, постановлено визнати об’єктами спільної сумісної власності сторін майно загальною вартістю 40 750 грн., що складається із будівельних матеріалів, використаних на будівництво будинку АДРЕСА_1, вартістю 28 095 грн., будівельних матеріалів, використаних на будівництво садового будинку АДРЕСА_2 на суму 4 205 грн. та будівельних матеріалів, що знаходяться на території цього будинку, вартістю 8 450 грн., а також поділити зазначене майно між сторонами й залишити у власності ОСОБА_2 будинок АДРЕСА_1, виділити у власність ОСОБА_1 будівельні матеріали, використані на будівництво садового будинку АДРЕСА_2 на суму 4 205 грн. та будівельні матеріали, що знаходяться на території цього будинку, вартістю 8 450 грн., стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості частини будівельних матеріалів, використаних на будівництво будинку АДРЕСА_1, в розмірі 7 720 грн., а також 233 грн. 75 коп. на відшкодування судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 31 березня 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 та зустрічного позову, постановлено визнати за ОСОБА_1 право власності на 51/100 частину будинку АДРЕСА_1, за ОСОБА_2 – право власності на 49/100 частин зазначеного будинку та поділити будинок між сторонами у натурі; визначити порядок користування земельною ділянкою відповідно до висновку спеціаліста ОКП "Кіровоградське обласне об’єднане бюро технічної інвентаризації" від 18 листопада 2003 року, а також визнати за ОСОБА_1 право власності на будівельні матеріали, конструктивні елементи, обладнання, які були використані на будівництво будинку АДРЕСА_2 та будівельні матеріали, що знаходяться на території дачного будинку, вартістю 7 250 грн., стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6 898 грн. 50 коп. компенсації різниці у вартості виділеного в натурі майна.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позови, апеляційний суд виходив із того, що будівництво будинку АДРЕСА_1 було проведене й завершене сторонами за час їх шлюбу, тому такий будинок є їх спільною сумісною власністю й підлягає поділу в натурі, ОСОБА_1 не пропустила строку на звернення до суду з позовом, так як у лютому 2006 року пред’являла позов до ОСОБА_2 про поділ спільного майна й таким чином позовна давність перервалася, до того ж ОСОБА_2 пред’явленням зустрічного позову фактично визнав право ОСОБА_1 на частину будинку.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

При вирішенні питання про поділ жилого будинку, як об’єкту спільної власності подружжя, з’ясуванню підлягають дані про план цього будинку, а також про висновки технічної експертизи щодо можливих варіантів поділу будинку в натурі саме на час розгляду справи, а у необхідних випадках - органів державного архітектурно-будівельного контролю, пожежної і санітарної інспекції про допустимість пов'язаних з цим переобладнань.

У тих випадках, коли для поділу необхідне переобладнання та перепланування будинку, він проводиться при наявності дозволу на це виконкому місцевої Ради (стаття 152 ЖК України).

Апеляційний суд у порушення статей 303, 316 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, питання про призначення судової технічної експертизи щодо можливих варіантів поділу будинку АДРЕСА_1 в натурі саме на час розгляду справи не обговорив і безпідставно провів такий поділ відповідно до висновку спеціаліста ОКП "Кіровоградське обласне об’єднане бюро технічної інвентаризації", хоча такий не є висновком експертизи, й до того ж був складений 18 листопада 2003 року, хоча питання про поділ будинку судом вирішувалося у 2009 році.

Крім того, згідно частини першої статті 265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в шлюбі з 7 серпня 1971 року до 14 листопада 2000 року, під час шлюбу розпочали будівництво будинку АДРЕСА_1 та садового будинку АДРЕСА_2, придбали будівельні матеріали та обладнання для будівництва, на час розірвання шлюбу обидва будинки не були закінчені будівництвом, будинок АДРЕСА_1 прийнято в експлуатацію у вересні 2003 року та 30 вересня 2009 року ОСОБА_2 одержав свідоцтво про право власності на нього.

Також установлено, що після розірвання шлюбу сторін із листопада 2000 року ОСОБА_1 участі в утриманні, реконструкції чи покращенні спірного будинку ні коштами, ні працею не приймала, ОСОБА_2 не визнавав її права власності на будинок АДРЕСА_1, ОСОБА_1 дізналася про порушення свого права на частину будинку у вересні 2003 року, про що не заперечувала.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що вона пропустила визначений статтею 72 СК України строк на звернення до суду з позовом про поділ майна, оскільки подала позов лише в березні 2008 року.

Апеляційний суд не встановив та не зазначив у рішенні в чому полягає порушення судом першої інстанції встановленого порядку дослідження доказів або в дослідженні яких доказів судом було неправомірно відмовлено, при ухваленні рішення узяв до уваги ті ж факти й обставини, що установлені судом першої інстанції, при цьому не спростував їх.

Суд апеляційної інстанції визнав перебіг позовної давності перерваним пред’явленням ОСОБА_1 позову в лютому 2006 року, хоча таку її позовну заяву було визнано неподаною та повернуто ухвалою судді від 17 лютого 2006 року; не врахував апеляційний суд і того, що ОСОБА_2 протягом усього часу розгляду справи, в тому числі й у зустрічному позові, погоджувався на сплату ОСОБА_1 грошової компенсації за будівельні матеріали, але не визнавав її права власності на частину будинку АДРЕСА_1 та заявив про застосування позовної давності за таким її позовом.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 31 березня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.