Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Павлограді Дніпропетровської області про стягнення недоплаченої одноразової допомоги,

У жовтні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Павлограді Дніпропетровської області (далі – відділення Фонду) про стягнення недоплаченої одноразової допомоги.

Зазначав, що висновком медико-соціальної експертної комісії (далі – МСЕК) від 11 січня 2005 року йому було встановлено 50 % втрати професійної працездатності й третю групу інвалідності.

Постановою відділення Фонду від 24 січня 2005 року йому було нараховано одноразову допомогу в розмірі 29 016 грн. 90 коп. Проте її розмір обмежено сумою 10 640 грн., тобто чотирикратним розміром заробітної плати, з якої справляються внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Посилаючись на те, що відділення Фонду безпідставно обмежило йому виплату одноразової допомоги, просив стягнути з відділення Фонду 18 376 грн. 90 коп. недоплаченої одноразової допомоги.

рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2006 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2007 року, позов задоволено. Стягнуто з відділення Фонду на користь ОСОБА_1 18 376 грн. 90 коп. у рахунок недоплаченої страхової виплати одноразової допомоги.

У касаційній скарзі відділення Фонду просить скасувати ухвалені у справі рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що абз. 2 ч. 2 ст. 34 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі - Закон) не передбачає обмеження суми одноразової допомоги чотирикратним розміром граничної суми заробітної плати.

Проте цей висновок зроблено з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Так, ст. 34 Закону регламентує нарахування щомісячних страхових виплат та інших виплат на відшкодування шкоди.

Частина 2 ст. 34 цього ж Закону встановлює порядок нарахування одноразової страхової виплати потерпілому у разі стійкої втрати працездатності, установленої МСЕК.

Абзац 2 ч. 2 цієї статті Закону визначає порядок перерахування суми одноразової страхової допомоги потерпілому при встановленні іншого, вищого ступеня стійкої втрати працездатності з урахуванням іншої професійної хвороби або іншого каліцтва, пов’язаного з виконанням трудових обов’язків, установленого повторним обстеженням МСЕК.

При цьому в абз. 1 ч. 2 указаної статті встановлено загальне правило про те, що розмір одноразової виплати не може перевищувати чотирикратного розміру страхової суми заробітної плати (доходу), з якої справляються внески до Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві. Зазначене обмеження граничного розміру одноразової страхової виплати, установлене абз. 1 ч. 2 ст. 34 Закону, застосовується й при перерахуванні розміру допомоги при повторному встановленні вищого ступеня втрати стійкої працездатності.

За таких обставин у суду першої інстанції не було передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог, а в апеляційного суду – для висновку про законність рішення суду першої інстанції.

Ураховуючи те, що суди під час вирішення спору неправильно застосували норми матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Павлограді Дніпропетровської області задовольнити.

рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2006 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2007 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Павлограді Дніпропетровської області про стягнення недоплаченої одноразової допомоги відмовити.

рішення оскарженню не підлягає.