Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Пшонки М.П., Жайворонок Т.Є.,

Костенка А.В., Лященко Н.П., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокуратури Печерського району м. Києва в інтересах комунального підприємства по утриманню та експлуатації житлового фонду "Липкижитлосервіс" (далі –КП "Липкижитлосервіс") до ОСОБА_1, треті особи: Печерська районна у м. Києві рада, Київська міська рада, державне підприємство завод "Арсенал", про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки та знесення гаража за касаційною скаргою заступника прокурора м. Києва на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 березня 2008 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 21 липня 2008 року,

У листопаді 2006 року прокурор Печерського району м. Києва в інтересах КП "Липкижитлосервіс" звернувся з позовом про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки, знесення гаража, мотивуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_1. самовільно зайняв на прибудинковій території будинку ОСОБА_2 земельну ділянку, на якій установив гараж. Прокурор просив суд зобов’язати ОСОБА_1. повернути самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення гаража за власний рахунок. У разі невиконання відповідного рішення в частині знесення гаража протягом місяця з дня набрання рішенням законної сили надати КП "Липкижитлосервіс" право на виконання цієї дії за рахунок відповідача.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 березня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 21 липня 2008 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі заступник прокурора м. Києва ставить питання про скасування судових рішень і ухвалення рішення про задоволення позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивачем не доведено порушення прав чи інтересів КП "Липкижитлосервіс" діями ОСОБА_1. щодо користування гаражем; що відповідач, хоча й має документи, які б свідчили про наявність у нього прав на земельну ділянку, на якій розташований гараж, але він відповідно до ст. 119 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) має право звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу цієї земельної ділянки в власність або надання у користування.

Однак із такими висновками погодитися не можна, оскільки суд дійшов їх із порушенням норм матеріального й процесуального права.

Так, згідно зі ст. ст. 18-21 ЗК України земельний фонд України відповідно до цільового призначення поділяється на дев’ять категорій, кожна з яких має свій правовий режим залежно від характеру землекористування, системи державних органів, що здійснюють функції державного управління землями та обсягом компетенції цих органів у галузі управління використання земельних ділянок.

Цільове призначення земель — це встановлені законодавством порядок, умови та межі використання земель для конкретних цілей відповідно до їх категорій.

Цільове призначення конкретної земельної ділянки залежить від категорії земель, з яких її виділено, від планування та зонування території і є встановленою компетентним органом при наданні земельної ділянки межею її використання для конкретного призначення відповідно до затверджених планів розвитку території, зонування земель, а також правового режиму відповідної категорії земель.

До категорії земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об’єктів загального користування відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови (п. "б" ч. 1 ст. 19. ст. ст. 38, 39 ЗК України).

Порядок використання вказаних земельних ділянок регулюється законами України: від 16 листопада 1992 року "Про основи містобудування" (2780-12) , від 20 квітня 2000 року "Про планування і забудову територій" (1699-14) , Типовими регіональними правилами забудови, затвердженими наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 10 грудня 2001 року №219 (z0004-02) , зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 3 січня 2002 року за №4/6292 (z0004-02) .

Судом установлено, що спірна земельна ділянка, на якій збудовано гараж, є частиною земельної ділянки площею 21, 4 кв. м прибудинкової території будинку ОСОБА_2.

Відповідно до рішення Київської міської ради від 1 липня 1999 року жилий будинок ОСОБА_2 переданий до комунальної власності територіальній громаді м. Києва та до управління Печерській районній у м. Києві раді разом із вбудованими нежитловими приміщеннями, окремо розташованими будівлями.

Частина 1 ст. 42 ЗК України передбачає, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватися у користування об’єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі і споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками (ч. 2, 3 ст. 42 ЗК України).

Розглядаючи спір, суди не звернули уваги, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що спірна земельна ділянка, на якій розташований гараж, виділялася КП "Липкижитлосервіс", оскільки відсутній державний акт на право власності чи користування цією ділянкою і як власник він має право на зверненням із позовом, чи таке право позивачу було делеговано.

Усупереч існуючому порядку розподілу повноважень у сфері земельних відносин, суди не перевірили, хто в цій справі повинен бути позивачем і в чиїх інтересах прокурор міг заявити позов.

Посилання в рішенні на ст. 119 ЗК України є помилковим, оскільки ця норма закону передбачає право позивача звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу у власність або надання в користування земельної ділянки.

Рішення компетентних органів із зазначеного питання в матеріалах справи відсутні.

За таких підстав судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу заступника прокурора м. Києва задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 березня 2008 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 21 липня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.