Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 5 червня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 24 вересня 2008 року,

У квітні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, зазначаючи, що він є власником земельної ділянки площею 0,09 га по АДРЕСА_1. На межі сусідньої земельної ділянки, що належить відповідачці, самовільно побудовані дерев’яні сараї, які затіняють його земельну ділянку, а вода з даху цих споруд стікає на його сторону.

Посилаючись на викладене, позивач просив зобов’язати відповідачку знести вказані сараї та не чинити йому в майбутньому перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом будівництва інших господарських споруд, а також стягнути з відповідачки 1 700 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 5 червня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 24 вересня 2008 року, позов задоволено частково. Зобов’язано ОСОБА_2. не чинити ОСОБА_1. перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 0,09 га по АДРЕСА_1. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права й ставить питання про скасування судових рішень і передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідачка перешкоджає позивачу користуватись належною йому земельною ділянкою.

Проте з таким висновком судів повністю погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

У пп. 4, 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 року № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) роз’яснено, що постановлене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, обов’язково мати вступну, описову, мотивувальну і резолютивну частини. Резолютивна частина рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні і такі, що випливають з встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог.

Однак зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2., в якому просив зобов’язати останню знести самовільно побудовані господарські споруди, що розташовані на межі земельних ділянок, і не чинити йому в майбутньому перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом будівництва інших господарських споруд, а також стягнути з відповідачки 1 700 грн. на відшкодування моральної шкоди.

У мотивувальній частині рішення суду першої інстанції зазначено, що позивач на підставі ст. 60 ЦПК України не надав суду доказів на підтвердження того, що вказані господарські споруди самовільно побудовані або наявності інших самовільно побудованих споруд на земельній ділянці відповідачки, які заважають йому користуватись своєю земельною ділянкою. Не підлягає також відшкодуванню й моральна шкода, оскільки всі споруди на земельній ділянці по вул. Залізничній, 68 у с. Вестерничани побудовані колишнім власником, а не відповідачкою.

Разом з тим у резолютивній частині рішення суду вказано, зокрема, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2. про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково; зобов’язати ОСОБА_2. не чинити ОСОБА_1. перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 0,09 га по АДРЕСА_1.

Тобто мотивувальна частина рішення суду першої інстанції протирічить резолютивній частині.

Крім того, задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та зобов’язуючи ОСОБА_2. не чинити йому перешкод у користуванні земельною ділянкою, судом у порушення вимог ст. 213 ЦПК України не встановлено, яким чином відповідачка перешкоджає позивачу користуватись належною йому земельною ділянкою, якими доказами це підтверджується та як ці перешкоди повинні бути усунуті.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, на зазначені порушення уваги не звернув.

За таких обставин визнати ухвалені судові рішення законними та обґрунтованими не можна, тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 5 червня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 24 вересня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.