Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – житлово-будівельний кооператив № 11/72, про визнання права власності на частку в паєнагромадженні та визнання права на частку в праві власності на квартиру, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 20 травня 2009 року,

У квітні 2007 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку в паєнагромадженні у житлово-будівельному кооперативі № 11/72 та визнання права на частку в праві власності на квартиру.

Зазначав, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2. з 7 квітня 1990 року до 9 січня 2001 року. Під час шлюбу ними було придбано квартиру АДРЕСА_1 в житлово-будівельному кооперативі № 11/72.

Членом житлово-будівельного кооперативу № 11/72 була ОСОБА_2.

Посилаючись на те, що за рахунок спільних коштів подружжя були сплачені пайові внески до житлово-будівельного кооперативу у сумі 702 грн. 15 коп., а після розірвання шлюбу він за рахунок власних коштів сплатив 558 грн. в рахунок повної сплати пайових внесків за квартиру, просив визнати за ним право власності на 4/5 частини квартири, визнати за відповідачкою право власності на 1/5 частини квартири.

Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 26 грудня 2008 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 20 травня 2009 року рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 26 грудня 2008 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1. задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1. право власності на частину паєнагромаджень у сумі 351 грн. 08 коп. та право власності на 7/25 частин квартири АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_2. право власності на частину паєнагромаджень у сумі 909 грн. 08 коп. та право власності на 18/25 частин зазначеної квартири.

У касаційній скарзі ОСОБА_2. просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов`язкового скасування судових рішень.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Керуючись статтями 332, 335- 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 20 травня 2009 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.