813/3819/15 Про визнання протиправною бездіяльності Державної фіскальної служби України щодо не укладення договору на страхування посадових осіб органів державної податкової служби - 18.07.2017 Прийняття

21 липня 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України, третіх осіб: Державної казначейської служби України, Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія АСКА" про визнання протиправною бездіяльності Державної фіскальної служби України щодо не укладення договору на страхування посадових осіб органів державної податкової служби, стягнення з Державної фіскальної служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на її користь страхову суму в розмірі 85327,20 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Державної фіскальної служби України щодо неукладення договору на страхування посадових осіб органів державної податкової служби. Вирішено стягнути з Державної фіскальної служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 страхову суму в розмірі 85327,20 грн.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2016 року, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 посилаючись на допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї, вивчивши матеріали справи, не вбачає порушень судом апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права при прийнятті рішень, і тому вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 21 лютого 1992 року була прийнята на роботу у Державну податкову службу.

Із 21 лютого 2012 року по 20 червня 2012 року позивач працювала на різних посадах в Державній податковій службі у Львівській області.

Останньою посадою, на якій працювала позивач до звільнення з роботи, була посада заступника начальника відділу організації перевірок підприємств стратегічних галузей економіки управління податкового контролю юридичних осіб ДПА у Львівській області.

Згідно з довідкою Обласної МСЕК №2 серії 10 ААА № 854911 від 20 червня 2012 року позивачу встановлена 2 група інвалідності загального захворювання безтерміново.

Згідно довідки Обласної МСЕК № 2 від 29 серпня 2012 року серія ЛВА-3 № 013391 про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності 60%.

На підставі цього позивач звернулася до ПАТ "Українська акціонерна страхова компанія АСКА" з заявою від 16 листопада 2012 року про виплату страхової суми.

17 січня 2013 року Приватне акціонерне товариство "Українська акціонерна страхова компанія АСКА" на заяву позивача про виплату страхової суми надіслала листа № 140-22/19 про відмову у страховій виплаті, у зв'язку з повним вичерпанням на спеціальному рахунку Страховика сплачених Державною податковою службою України страхових платежів.

Державною фіскальною службою також не було проведено виплати страхового відшкодування.

Відповідно до ст. 347 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ) посадові особи контролюючих органів підлягають обов'язковому державному особистому страхуванню за рахунок коштів державного бюджету на випадок загибелі або смерті на суму десятирічної заробітної плати за останньою посадою, а в разі поранення, контузії, травми або каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися у зв'язку з виконанням службових обов'язків, - у розмірі від шестимісячної до п'ятирічної заробітної плати за останньою посадою (залежно від ступеня втрати працездатності).

Отже, цієї нормою закону чітко встановлено, що посадові особи контролюючих органів мають право на отримання страхових виплат в разі захворювання чи інвалідності, що сталися у зв'язку з виконанням службових обов'язків.

Порядок та умови страхування посадових осіб контролюючих органів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пп. б п. 5 Порядку та умов обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.1994 р. № 349 (349-94-п) страховик виплачує страхові суми у разі втрати застрахованим працездатності в результаті поранення, контузії, травми або каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися під час виконання службових обов'язків, - у розмірі, що залежить від ступеня втрати працездатності, який визначається у відсотковому відношенні до суми п'ятирічної заробітної плати за останньою посадою, яку він займав до встановлення втрати працездатності, але не може бути меншим шестимісячної заробітної плати за зазначеною посадою.

Цим нормативним документом також встановлено виплату страхового відшкодування в разі, якщо захворювання сталося під час виконання службових обов'язків.

Згідно Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою КМУ від 03.12.2009 року № 1317 (1317-2009-п) (далі - Положення) визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, інвалідам (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.

Пунктом третім вказаного Положення медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1112 (1112-2004-п) (Офіційний вісник України, 2004 р., № 35, ст. 2337), висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, суду чи прокуратури.

Медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри, що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій (пункт 4 Положення).

Відповідно до пункту 19 Положення комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.

Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджене тією ж постановою КМУ від 03.12.2009 року № 1317 (1317-2009-п) (далі - Порядок) визначає порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями.

Відповідно до пункту 2 Порядку медико-соціальна експертиза проводиться з метою встановлення інвалідності хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, інвалідам (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи.

Пунктом 11 Порядку передбачено, що ступінь втрати професійної працездатності працівників (у відсотках), ушкодження здоров'я яких пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків, та потреба у медичній і соціальній допомозі визначаються на підставі направлення лікувально-профілактичного закладу, роботодавця або уповноваженого ним органу чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, суду чи прокуратури. Огляд потерпілого проводиться комісією за участю представника Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами та висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології або його відділення) про професійний характер захворювання.

Особі, що визнана інвалідом, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров'я інваліда та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.

Причинами інвалідності є: загальне захворювання; інвалідність з дитинства; нещасний випадок на виробництві (трудове каліцтво чи інше ушкодження здоров'я); професійне захворювання (п. 26 Порядку).

Надаючи правовий аналіз вказаних наведених необхідно зауважити, що інвалідність - це стійкий розлад функцій організму, зумовлений захворюванням, наслідком травм або вродженим дефектом, який призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті. В свою чергу, обмеження життєдіяльності - це повна або часткова втрата здатності обслуговувати себе, самостійно пересуватись, орієнтуватись, спілкуватись, контролювати свою поведінку, вчитись, займатись трудовою діяльністю.

В свою чергу, інвалідність вважається такою, що настала внаслідок трудового каліцтва, якщо нещасний випадок настав, зокрема під час виконання трудових обов'язків (в тому числі і під час відрядження). При цьому, факт доведення причинно-наслідкового зв'язку в даному випадку має бути доведений, та визначений відповідною медико-соціальною комісією під час встановлення такій особі інвалідності.

Загальне захворювання, як причина інвалідності визначається за залишковим принципом, тобто якщо інвалідність не спричинена нещасним випадком на виробництві чи професійним захворюванням, то її причиною визнається загальне захворювання. До загального захворювання прирівнюють нещасний випадок невиробничого характеру.

Згідно Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 157/о "Актогляду медико-соціальною експертною комісією", затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров'я № 577 від 30 липня 2012 року причини захворювання найбільш переважаючі виробничі фактори, ступінь вираженості фізичної або нервово-психологічної напруги, робоча поза, темп роботи, контакти з токсичними речовинами, температура, вологість, перебування в гучному, запиленому, жаркому приміщенні, нічні зміни, відрядження тощо зазначаються в акті у пункті 25. У підпункті 30.1 пункту 30 зазначаються показання та протипоказання до умов праці, а також орієнтовні види праці, робіт чи професії, які доступні інваліду за станом здоров'я. У підпункті 30.5 пункту 30 зазначається причина інвалідності (у деяких випадках може вказуватися дві причини, наприклад інвалідність з дитинства, пов'язана з впливом наслідків аварії на ЧАЕС, тощо).

У довідці до акта огляду МСЕК серії 10ААА № 854911 від 20 червня 2012 року зазначено, що встановлено ОСОБА_2 другу групу інвалідності. Вказано показання до умов праці - робота в кабінетних умовах. Причину захворювання вказано - загальне захворювання.

В акті № 909 до огляду МСЕК від 11 квітня 2012 року у підпункті 30.5 пункту 30 зазначено причину інвалідності - загальне захворювання.

Також позивачем не надано жодного медичного документу на підтвердження існування зв'язку між захворюванням позивача та виконанням нею службових обов'язків.

Тому, суд апеляційної інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що відсутність прямого зв'язку між захворюванням позивача та виконанням нею службових обов'язків на посаді заступника начальника відділу організації перевірок підприємств стратегічних галузей економіки управління податкового контролю юридичних осіб ДПА у Львівській області, не дає підстав для виплати їй страхового відшкодування .

Також суд апеляційної інстанції правомірно відмовив в задоволенні позову щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача в зв'язку з неукладання договору із страховою компанією, оскільки, між ПрАТ "УАСК АСКА" та Державною податковою службою України було укладено договір СТД № 3126676 від 29 жовтня 2012 року про надання послуг страхування посадових осіб органів державної податкової служби України у відповідності із Порядком та умовами обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 349 від 3 червня 1994 (349-94-п) року. Пунктом 10.2 Договору передбачено, що зобов'язання по виплаті страхового відшкодування розповсюджуються на страхові випадки, що сталися з серпня 2008 року по 31 грудня 2012 року або до повного виконання страховиком вимог пункту 6.3.8 Договору

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим і підстави для його скасування відсутні.