825/496/16 Про стягнення з військової частини грошової допомоги при переїзді на нове місце служби та компенсації за піднайом житлового приміщення - 18.07.2017 Прийняття

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що він до 15.09.2015 проходив військову службу у Військовій часині А2629 у смт. Гончарівське Чернігівського району Чернігівської області. У подальшому позивач був переміщений для проходження військової служби, пов'язаної із переїздом до іншого гарнізону, до Військової частини А2414, де проходив військову службу з 07.10.2015 по 08.02.2016. Разом з тим, за час проходження військової служби, внаслідок бездіяльності командування військової частини, було порушено право позивача та його сім'ї на отримання, передбачених чинним законодавством України, грошових виплат, пов'язаних з його переїздом на нове місце дислокації, а саме: грошової допомоги при переїзді на нове місце служби у розмірі 26862,50 грн. та грошової компенсації за піднайом житлового приміщення у розмірі 7759 грн. Крім того, зазначив, що незаконними діями відповідача йому була заподіяна моральна шкода, яка визначена позивачем у розмірі 5000 грн.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2016 року позов задоволено частково: стягнуто з Військової частини А2414 належну позивачу грошову допомогу при переїзді на нове місце служби в розмірі 5071 грн. 20 коп. У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та постановити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї, вивчивши матеріали справи, не вбачає порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права при прийнятті рішень, і тому вважає, що у задоволенні касаційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що наказом командира Військової частини А2414 від 07.10.2015 № 88 капітана юстиції ОСОБА_1, призначеного наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 03.10.2015 року № 791 на посаду офіцера резерву взводу резерву офіцерського складу роти резерву офіцерського складу, який прибув з військової частини А2629, з 07.10.2015 зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення.

З витягу наказу командира Військової частини А2414 від 08.02.2016 № вбачається, що позивача визнано таким, що 08.02.2016 року справи та посаду здав і вибув до нового місця служби - до Військової частини польова пошта В2731 м. Новоград-Волинський, Житомирська область. З 08.02.2016 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення .

Крім того, згідно цього витягу, позивачу, як під час проходження військової служби, так і на момент виключення із списків особового складу Військової частини А2414, не виплачено допомогу при переїзді на нове місце служби та грошову компенсацію за піднайом жилого приміщення.

Також встановлено, що Військова частина А2414 перебуває на фінансовому забезпеченні Військової частини А1414 (польова пошта В0934).

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

За приписами статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно частини першої статті 1- 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України (254к/96-ВР) і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Статтею 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) , передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України (254к/96-ВР) та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

З огляду статті 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Частиною першою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною третьою статті 9-1 цього Закону передбачено, що при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв'язку з призначенням на військову посаду, їм виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім'ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби.

Відповідно до статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовці мають право на безоплатний проїзд: залізничним, повітряним, водним та автомобільним (за винятком таксі) транспортом при переведенні на нове місце проходження військової служби або у зв'язку з передислокацією військової частини та члени сімей військовослужбовців.

В силу вимог п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 332 від 16 червня 1992 року "Про вдосконалення грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України" (332-92-п) особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби при переїзді на нове місце служби виплачуються підйомні у розмірі місячного грошового забезпечення і на кожного члена сім'ї - 50 процентів від місячного грошового забезпечення, що отримує військовослужбовець.

Згідно п. 1 Інструкції про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги, затвердженої наказом Міністра оборони України № 370 від 22.10.2001 (z0940-01) , зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 08.11.2001 за № 940/6131 (z0940-01) (далі - Інструкція) особам офіцерського складу (офіцери), прапорщикам (мічманам) та військовослужбовцям рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці, які проходять службу за контрактом), що переїхали до нового місця служби з одного населеного пункту в інший у зв'язку з призначенням на посади або зміною постійної дислокації військової частини (підрозділу) до місця постійної дислокації військової частини або підрозділу зі зміною місця проживання, виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення.

Крім того, за приписами частини 1 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" вбачається, держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР (5464-10) та іншими нормативно-правовими актами.

Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, а також розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2013 № 450 (450-2013-п) , затверджено Порядок виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки та Державної спеціальної служби транспорту за піднайом (найом) ними жилих приміщень.

Цим Порядком визначено розмір та механізм виплати грошової компенсації за піднайом (найом) жилих приміщень (далі - грошова компенсація) таким категоріям військовослужбовців Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки та Держспецтрансслужби: особам офіцерського складу, у разі коли вони не забезпечені жилими приміщеннями за місцем проходження військової служби, не отримали за рахунок держави грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення та перебувають на квартирному обліку, а також якщо військова частина не орендує для них та членів їх сімей житло.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач помилково визначив розмір належної йому підйомної допомоги, з урахуванням суми його грошового забезпечення станом на січень 2016 (тобто станом на момент припинення ним військової служби у Військовій частині А 2414), оскільки у відповідності до пункту 2 Інструкції № 370 (z0940-01) розмір підйомної допомоги визначається з окладу за основною посадою, на яку призначений військовослужбовець або яку він займав до дня прибуття військової частини (підрозділу) до нового пункту постійної дислокації, окладу за військове звання та додаткових видів грошового забезпечення на день виникнення права на отримання підйомної допомоги.

З роздавальної відомості № 19 на виплату військовослужбовцям підйомної допомоги та добових за час перебування в дорозі і довідки командира Військової частини А2414 від 28.03.2016 № 39 розмір грошового забезпечення позивача, на момент зарахування останнього до списків особового складу Військової частини А2414, становив 5071,20 грн.

При таких обставинах, суди вірно вказали про наявність підстав для стягнення з Військової частини А2414 належну ОСОБА_1 грошової допомоги при переїзді на нове місце служби у розмірі 5071,20 грн. та задовольнили позовні вимог ОСОБА_1 у цій частині.

Інструкцією № 370 (z0940-01) передбачено дві підстави для виплати підйомної допомоги членам сім'ї військовослужбовця: виписка їх за попереднім місцем проживання і прописка за місцем служби військовослужбовця та фактичний переїзд останніх для постійного проживання до нового місця служби військовослужбовця.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що дружина та діти позивача зареєстровані у с. Десна Чернігівської області, що підтверджується паспортом дружини позивача та довідками Деснянської селищної амбулаторії Загальної практики сімейної медицини від 14.12.2015 №№ 304,305 . Сам позивач зазначив, що він разом із своєю сім'єю проживав у квартирі АДРЕСА_1, яку винаймав у ОСОБА_2

Проте, згідно зі статтею 3 Закону України від 11.12.2003 № 1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" під місцем проживання слід розуміти житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Тобто, фактичний переїзд членів сім'ї позивача для постійного проживання до нового місця служби повинен бути дійсним та таким, який існує насправді (підтверджує місце проживання членів сім'ї позивача).

Однак згідно довідки командира Військової частини А2414 від 14.04.2016 № 45/ФС, згідно якої ОСОБА_1 (без родини) постійно проживав на території 169 навчального центру у службовому приміщенні (казармі № 18) до виключення із списків військової частини та доповідними записками військовослужбовців, які разом з позивачем проживали у казармі № 18 .

Крім того, спростовано твердження позивача про те, що він разом із сім'єю проживав у квартирі АДРЕСА_1, яку винаймав у ОСОБА_2, оскільки згідно довідки Остерської квартирно-експлуатаційної частини Будинкоуправління № 1 від 01.04.2016 № 2262 за вищевказаною адресою проживає гр. ОСОБА_3, його дружина та двоє дітей.

При цьому, згідно пояснювальної записки ОСОБА_3, наявної у матеріалах справи зазначено, що він є власником вищевказаної квартири та нікому її не здавав, а ОСОБА_1 взагалі не знає.

Таким чином суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку про те, що позивачем не підтверджено фактичного переїзду та постійного проживання його сім'ї у с. Десна Чернігівського району Чернігівської області, як однієї з підстав для набуття права на виплату підйомної допомоги, тому колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з Військової частини А1414 (польова пошта В0934) належної членам сім'ї позивача грошової допомоги при переїзді на нове місце служби та задоволення позовних вимог у цій частині. Постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2013 № 450 (450-2013-п) затверджено Порядок виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки та Державної спеціальної служби транспорту за піднайом (найом) ними жилих приміщень, яким визначено розмір та механізм виплати грошової компенсації за піднайом (найом) жилих приміщень (далі - грошова компенсація) таким категоріям військовослужбовців Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки та Держспецтрансслужби: особам офіцерського складу, у разі коли вони не забезпечені жилими приміщеннями за місцем проходження військової служби, не отримали за рахунок держави грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення та перебувають на квартирному обліку, а також якщо військова частина не орендує для них та членів їх сімей житло (далі - Порядок № 450 (450-2013-п) ).

У відповідності до пункту 2 Порядку № 450 (450-2013-п) грошова компенсація особам офіцерського складу та курсантам, зазначеним у пункті 1 цього Порядку, виплачується щомісяця (у поточному місяці за попередній) в розмірі, який не перевищує, зокрема, в інших населених пунктах - 1 мінімальної заробітної плати.

При цьому військовослужбовцям за наявності у них трьох і більше членів сім'ї зазначені розміри збільшуються в 1,5 раза.

Грошова компенсація виплачується починаючи з дня реєстрації поданого в установленому порядку рапорту військовослужбовця, зокрема, особам офіцерського складу - за місцем проходження військової служби згідно з наказом командира (начальника) військової частини (Пункт 4 Порядку № 450 (450-2013-п) ).

З зазначеного вбачається, що грошова компенсація за піднайом (найом) жилих приміщень надається особам офіцерського складу за умови незабезпечення останніх та членів їх сімей жилими приміщеннями за місцем проходження військової служби та виплачується з дня реєстрації поданого безпосередньому командиру рапорту.

Однак, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 не є особою, яка у розумінні Порядку № 450 (450-2013-п) , не забезпечена жилим приміщенням за місцем проходження військової служби, оскільки, відповідно до довідки командира Військової частини А2414 від 14.04.2016 № 45/ФС, постійно проживав на території 169 навчального центру у службовому приміщенні (казармі № 18) до виключення із списків військової частини.

Також, судом встановлено і відсутність необхідності у забезпеченні жилим приміщенням і членів сім'ї позивача, оскільки останні фактично не переїжджали до нового місця служби військовослужбовця для постійного проживання.

При таких обставинах висновки судів першої та апеляційної інстанції щодо відмови у задоволені позовних вимог в частині стягнення з Військової частини А1414 (польова пошта В0934) належної ОСОБА_1 та членам його сім'ї грошової компенсації за піднайом жилого приміщення у розмірі 7579,00 грн. за період з 07.10.2015 по 27.01.2016. є правильними.

Також суди попередніх інстанцій вірно вказали, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Військової частини А1414 (польова пошта В0934) на його користь моральної шкоди, заподіяної йому незаконними діями командира Військової частини А1414(польова пошта В0934), у розмірі 5000 грн., не підлягають задоволенню виходячи з того, що статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові від 31 березня 1995 року № 4 (v0004700-95) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами та доповненнями) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3 Постанови).

В пункті 2 вказаної Постанови також зазначено, що спори про відшкодування моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції (254к/96-ВР) або випливає з її положень; Цивільного кодексу (435-15) та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

В той же час, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають три складові частини, за наявності яких і настає відповідальність, а саме: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні, чого в даному випадку судами не встановлено.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законним та обґрунтованим і підстави для їх скасування відсутні.