Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Заїки М.М., Мойсюка М.І.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року

у справі №814/545/16

за позовом ОСОБА_1

до Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області

про скасування наказу, -

У грудні 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління юстиції в Миколаївській області про скасування наказу №1499-л від 06 листопада 2012 року та поновлення на посаді.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року позовні вимоги було залишено без задоволення.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління юстиції в Миколаївській області про скасування наказу та поновлення на посаді - задоволено. Скасовано наказ Головного управління юстиції в Миколаївській області "Про звільнення ОСОБА_1 № 1499-л від 06 листопада 2012 року. Поновлено ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору забезпечення представництва держави у судах, виконання міжнародних договорів України з питань правової допомоги в цивільних, сімейних, кримінальних справах та керівництва діяльністю територіальних управлінь юстиції Головного управління юстиції у Миколаївській області.

У касаційній скарзі Головне територіальне управління юстиції у Миколаївській області посилаючись на допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї, вивчивши матеріали справи, не вбачає порушень судом апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права при прийнятті рішень, і тому вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 06 вересня 2012 року позивач приступила до роботи після виходу з відпустки по догляду за дитиною (наказ №1131-в від 06 вересня 2012 року) та була попереджена наказом від 06 вересня 2012 року № 1167-л про заплановане звільнення у зв`язку зі скороченням штату працівників.

06 вересня 2012 року позивач була ознайомлена з попередженням від 05 вересня 2012 року, в якому відповідно до ст. 184 КЗпП з метою її працевлаштування запропоновано 20 посад державного службовця в органах юстиції Миколаївської області.

Наказом № 1499-л від 06 листопада 2012 року позивача було звільнено з посади завідувача сектору забезпечення представництва держави у судах, виконання міжнародних договорів України з питань правової допомоги в цивільних, сімейних, кримінальних справах та керівництва діяльністю територіальних управлінь юстиції Головного управління юстиції у Миколаївській області у зв'язку із скороченням штату працівників відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України, на підставі наказу від 06 вересня 2012 року про попередження про заплановане вивільнення, протоколу засідання профспілкового комітету Головного управління юстиції від 20 вересня 2012 року, акта про відмову від запропонованих посад від 06 листопада 2012 року.

Так, Положеннями статті 1 Кодексу законів про працю України (далі КЗПП (322-08) ) встановлено, що останній регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України (322-08) та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (ст. 4 КЗПП).

Відповідно до ч.4 ст. 36 КЗПП у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Згідно до п.1 ч.1 ст. 40 КЗПП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Суди попередніх інстанцій встановили, що наказом Міністра юстиції України від 07 вересня 2011 року № 2074/5 (v2074323-11) "Про структурні підрозділи територіальних органів юстиції, що забезпечують реалізацію повноважень Укрдержреєстру та з питань банкрутства" у складі Головних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі утворено структурні підрозділи, що забезпечують реалізацію повноважень Укрдержреєстру.

Пунктом 6.1 вказаного наказу на начальників Головних управлінь юстиції покладено обов'язок у тижневий термін після підписання наказу розробити організаційно-штатну структуру і штатний розпис апарату Головного управління юстиції погодити з Головою Укрдержреєстру та подати їх на затвердження до Міністерства юстиції.

Наказом Головного управління юстиції у Миколаївській області від 26 вересня 2011 року № 911-к затверджено штатний розпис Головного управління, а також організаційно-штатну структуру, які погоджені і затверджені головою Державної реєстраційної служби України та Міністром юстиції України відповідно, згідно яких ліквідовано сектор забезпечення представництва держави у судах, виконання міжнародних договорів України з питань правової допомоги в цивільних, сімейних, кримінальних справах та керівництва діяльністю територіальних управлінь юстиції та відділ організаційного забезпечення, документування та контролю, які містили, зокрема, посади начальника відділу та завідувача сектору відповідно.

В той же час, ліквідуючи зазначені одиниці, відповідачем було створено: відділ документування, організаційного забезпечення, представництва держави в судах, керівництва діяльністю територіальних управлінь юстиції та контролю та сектор виконання міжнародних договорів України з питань правової допомоги в цивільних, сімейних та кримінальних справах, які в своєму штаті мають такі керівні посади, як начальник відділу, заступник начальника відділу та завідувач сектору.

Отже, за наслідком затвердження штатного розпису Головного управління юстиції в Миколаївській області та ліквідації підрозділу, в якому працювала позивачка (наказ від 26 вересня 2011 року № 911-к), кількість нових посад професійного (посадового) рівня діяльності позивача не тільки не зменшилась, а навпаки збільшилась на одну одиницю (заступник начальника відділу документування, організаційного забезпечення, представництва держави в судах, керівництва діяльністю територіальних управлінь юстиції та контролю).

Тому, винесення спірного наказу, підставою якого зазначено скорочення штату працівників, є необгрунтованим, таким, що суперечить дійсній кількості штатних одиниць професійного (посадового) рівня позивача у новостворених структурних підрозділів, не узгоджується з положенням ст. 2 Закону України "Про відпустки", за якими право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом, та положеннями ст. 42 КЗПП, відповідно до яких при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається сімейним - при наявності двох і більше утриманців (з урахуванням народження позивачем двох дітей).

Крім того, частиною другою ст. 40 КЗПП передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 (в тому числі в зв'язку з скорочення чисельності або штату працівників;) цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Так, суди встановили, що в вересні 2012 року позивачці було запропоновано 20 вакантних посад в органах юстиції Миколаївської області та повідомлено, що в разі відмови від запропонованих посад її буде звільнено за пунктом 1 статті 40 КЗПП.

Разом з тим, з аналізу вказаного попередження вбачається, що позивачу не було запропоновано жодної посади, в тому числі рівня займаної посади в ліквідованому секторі, в новостворених (наказом від 26 вересня 2011 року № 911-к) структурних підрозділах відповідача. Більше того, пропоновані посади не були рівноцінними, займаній до цього посаді завідувача відповідного сектору, а частина з них взагалі знаходились територіально не в місті Миколаєві, а деякі були тимчасові в зв'язку з оголошенням конкурсу на них.

При цьому суди встановили що, на одну з трьох керівних посад у новостворених структурних підрозділах (які за своїм рівнем відповідали займаній позивачкою до звільнення посаді) була призначена особа, яка тимчасово займала посаду позивачки на період її відпустки, а на іншу було призначено спеціаліста ліквідованого структурного підрозділу, в той час як право позивача на збереження та продовження роботи за відповідним рівнем після виходу з відпустки та її переважне право на залишення на роботі відповідачем фактично дотримано не було.

Таким чином, суд апеляційної інстанції прийшов до правильного висновку про те, що спірний наказ відповідача № 1499-л від 06 листопада 2012 року є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а позивач, з метою повного та всебічного захисту прав, підлягає поновленню на посаді, з якої її було незаконно звільнено, а саме - завідувача сектору забезпечення представництва держави у судах, виконання міжнародних договорів України з питань правової допомоги в цивільних, сімейних, кримінальних справах та керівництва діяльністю територіальних управлінь юстиції Головного управління юстиції у Миколаївській області.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Зазначена правова позиція (щодо поновлення на посаді, з якої було звільнено) узгоджується з висновками Верховного суду України, викладеними в постанові від 28 жовтня 2014 року справа № 21-484а14.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим і підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,-

Касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області відхилити, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, строки та з підстав, передбачених главою третьою розділу ІV Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .