6-14319в09 Про визнання договорів дарування і купівлі-продажу квартири недійсними - 20.11.2009 Прийняття

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: приватні нотаріуси Одеського міського нотаріального округу Єсіна Лариса Михайлівна та Трофімець Вікторія В’ячеславівна, про визнання договорів дарування і купівлі-продажу квартири недійсними, визнання права власності на квартиру, відшкодування матеріальної та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 26 лютого 2009 року,

У квітні 2004 року ОСОБА_1 звернулась до суду з указаним позовом, в якому зазначала, що їй на праві власності належала двокімнатна квартира АДРЕСА_1, сама вона постійно проживає в м. Ялті. У березні 2004 року їй стало відомо, що в квартирі проживають сторонні особи, які придбали цю квартиру на підставі договору купівлі-продажу з ОСОБА_5, який став її власником на підставі незаконного договору дарування з ОСОБА_6

Посилаючись на те, що квартира вибула з її володіння шахрайським шляхом, будь-яких угод вона не укладала, позивачка просила визнати недійсними договори, укладені щодо спірної квартири між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 і ОСОБА_4, визнати за нею право власності на цю квартиру, відшкодувати матеріальну та моральну шкоду й виселити з квартири відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 26 лютого 2009 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 20 тис. грн. моральної шкоди. В іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить ухвалені судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків суду не спростовують.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та стягнення 20 тис. грн. моральної шкоди, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 є добросовісними набувачами, їх та позивачку ОСОБА_1 визнано потерпілими в кримінальній справі, порушеній стосовно шахрайських дій ОСОБА_2, з якого вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 5 липня 2007 року на користь ОСОБА_1 стягнуто 83 456 грн. 35 коп. майнової шкоди, з яких 80 тис. грн. - вартість квартири.

Крім того, Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) судам роз’яснив, що реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв’язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред’явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов’язкового скасування судового рішення.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 26 лютого 2009 року залишити без змін.