Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Заїки М.М., Мойсюка М.І.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 - представника позивача ОСОБА_2

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 01 березня 2017 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року

у справі № 812/1472/16

за позовом ОСОБА_2

до Головного Управління Національної поліції України в Луганській області,

третя особа - Лисичанський відділ поліції Головного Управління Національної поліції в Луганській області

про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного Управління Національної поліції України в Луганській області, третя особа - Лисичанський відділ поліції Головного Управління Національної поліції в Луганській області, в якому просив:

- визнати дії Головного Управління Національної поліції України в Луганській області стосовно прийняття відносно позивача наказу від 24.10.2016 № 731 о/с "По особовому складу" про звільнення зі служби в поліції за пунктом 10 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліції" протиправними;

- визнати протиправним і скасувати наказ від 24.10.2016 № 731 о/с "По особовому складу" в частині звільнення зі служби в поліції за пунктом 10 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" позивача - ОСОБА_2, оперуповноваженого Лисичанського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області з 24.10.2016 року;

- поновити на службі в поліції на посаді оперуповноваженого Лисичанського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області з 24.10.2016 року.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 01 березня 2017 року залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року в задоволенні позовних вимог - відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій та підтверджується наявними у справі матеріалами, Наказом ГУ національної поліції України від 07.11.2015 № 8 о/с позивач - ОСОБА_2, був призначений оперуповноваженим Лисичанського відділу поліції ГУ Національної поліції України в Луганській області, як особа, яка прибула з Міністерства внутрішніх справ України, з присвоєнням спеціального звання в порядку переатестування.

22.06.2016 року відносно позивача складено протокол про вчинення адміністративного правопорушення передбаченого частиною другою статті 172-7 КУпАП, у якому зазначено про порушення ним вимог частини першої статті 28 Закону України "Про запобігання корупції". Зазначений протокол направлено для розгляду по суті до Лисичанського міського суду Луганської області.

Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 12 вересня 2016 року залишеною без змін постановою Апеляційного суду Луганської області від 12 жовтня 2016 року у справі № 415/3133/16-п ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого частиною другою статті 172-7 КУпАП.

Наказом від 24.10.2016 року № 731 о/с позивача було звільнено зі служби в поліції за статтею 77 частина перша пункт 10 (у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення). Підстава: постанова апеляційного суду Луганської області від 12.10.2016 (справа № 415/3133/16-п).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанції правомірно зазначили про таке.

Так, порядок проходження служби в Національній поліції України регулюється Законом України № 580-VIII від 02.07.2015 "Про Національну поліцію" (580-19) , Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22.02.2006 № 3460-IV (3460-15) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (114-91-п) .

Згідно зі статтею 60 Закону № 580 проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Враховуючи, що станом на момент прийняття спірного наказу такого нормативно-правого акту не затверджено, колегія суддів погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій про те, що з урахуванням вимог пункту 4 Розділу ХІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) , слід застосувати до спірних правовідносин норми Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

У встановленому порядку відповідачем було проведено службове розслідування, згідно із висновками якого остаточне рішення щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності приймається за наслідками розгляду адміністративних матеріалів.

Згідно з пунктом 10 статті 77 Закону № 580, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення.

Пунктом 5 частини другої статті 61 Закону № 580 передбачено, що поліцейським не може бути особа, до якої були застосовані заходи адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією.

З огляду на приписи частини четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належним доказом вчинення чи не вчинення позивачем адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення діяння є відповідний вирок суду, який набрав законної сили.

Таким чином, притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією є самостійною підставою для звільнення позивача зі служби.

З огляду на зазначене, правильним є висновок судів попередніх інстанцій, що спірне рішення відповідача про звільнення ОСОБА_2 є правомірним, прийнятим у межах наявних повноважень, у визначений законом спосіб на підставі відповідного рішення суду.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, - 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,-

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - представника позивача ОСОБА_2 відхилити, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 01 березня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, строки та з підстав, передбачених главою третьою розділу ІV Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .