6-23217св09 Про визнання заповіту недійсним - 18.11.2009 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Рівненської області від 2 вересня 2009 року,

У лютому 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що ОСОБА_2 була власником земельної ділянки площею 3,11 га, що розташована на території Миротинської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області. 6 грудня вона склала заповіт, яким заповіла йому цю земельну ділянку. 10 жовтня 2007 року ОСОБА_2 померла. Указував, що в січні 2008 року він звернувся до нотаріальної контори та йому стало відомо про складання ОСОБА_2 іншого заповіту на ім’я ОСОБА_2, посвідченого директором Здолбунівського будинку-інтернату Рівненської області. Вважаючи зазначений заповіт таким, що не відповідає волі заповідача, просив визнати заповіт, складений ОСОБА_2 15 серпня 2005 року, недійсним.

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 11 червня 2009 року позов задоволено.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 2 вересня 2009 року рішення районного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту від 15 серпня 2005 року, суд першої інстанції виходив із того, що під час посвідчення зазначеного заповіту директором Здолбунівського будинку-інтернату було порушено Порядок посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених (далі – Порядок), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 419 (419-94-п) .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту від 15 серпня 2005 року у зв’язку з порушенням порядку його посвідчення, вийшов за межі позовних вимог.

Однак з висновком апеляційного суду не можна погодитись із таких підстав.

Так, заявляючи в суді позов, ОСОБА_1 зазначив, зокрема, підставою позову ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Відповідно до чч. 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦПК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5-6 ст. 203 цього Кодексу.

Пунктом 4 Порядку передбачено, що посадова особа, яка посвідчує заповіт, роз'яснює фізичним особам, від імені яких посвідчуються заповіти і довіреності, їх права і обов'язки, що випливають із заповітів та довіреностей; перевіряє відповідність посвідчуваних заповітів і довіреностей вимогам закону і дійсним намірам осіб, що звернулися за їх посвідченням; попереджає про правові наслідки посвідчення заповітів і довіреностей; роз'яснює порядок скасування та складення нового заповіту, скасування довіреностей; складає у разі потреби проекти заповітів чи довіреностей на усне прохання фізичних осіб; посвідчує заповіти і довіреності на усне прохання фізичних осіб.

Відповідно до п. 7 Порядку під час посвідчення заповітів і доручень посадова особа встановлює особу громадянина, який звернувся за посвідченням заповіту чи дорученням, і перевіряє його дієздатність. Особа громадянина встановлюється за паспортом або іншим документом, який виключає будь-які сумніви щодо особи громадянина. Особа громадянина, якому не виповнилося 16 років, установлюється на підставі свідоцтва про народження.

Перед посвідченням заповіту чи доручення особа, від імені якої вони посвідчуються, повинна особисто ознайомитися з текстом проекту документа або його має зачитати їй вголос посадова особа, яка посвідчує заповіт чи доручення. Якщо заповідач або особа, яка видає доручення, згодні з проектом заповіту чи доручення, вони повинні підписати їх у присутності посадової особи, яка посвідчує заповіт чи доручення. У разі коли посадовій особі, яка посвідчує заповіт чи доручення, подано вже підписані проекти, заповідач або особа, яка видає доручення, повинні підтвердити, що документи підписані ними особисто (п. 9 Порядку).

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції в судовому засіданні, що директор Здолбунівського будинку-інтернату Висоцький О.Ю. з ОСОБА_2 не спілкувався, не встановлював її особу, про її волевиявлення на вчинення заповіту не цікавився, не роз’яснював їй права та обов’язки, що випливають із цього заповіту, порядок зміни та скасування заповіту; не попереджав про наслідки, що виникають у зв’язку з посвідченням заповіту; перед посвідченням заповіту заповідачка не була ознайомлена з проектом заповіту та їй не було прочитано його вголос.

Відповідно до ч. 2 п. 14 Порядку заповіт, посвідчений з порушенням правил зазначених у Порядку, є недійсним.

Таким чином висновок районного суду про порушення директором Здолбунівського будинку-інтернату Порядку відповідає матеріалам справи та вимогам закону.

За таких обставин, ураховуючи те, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Рівненської області від 2 вересня 2009 року скасувати, залишити в силі рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 11 червня 2009 року.