Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства Міністерства оборони України "Південь" про зобов’язання передати новостворене нерухоме майно та визнання права власності за касаційною скаргою державного підприємства Міністерства оборони України "Південь" (далі – ДП МО України "Південь") на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 грудня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 10 вересня 2007 року,

У грудні 2006 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідач не виконує прийняті на себе зобов’язання. Указував, що 12 жовтня 2006 року між ОСОБА_1 та ДП МО України "Південь" укладено інвестиційний договір на будівництво складсько-торговельного приміщення на земельній ділянці АДРЕСА_1. Зазначав, що відповідач не виконав прийняті на себе зобов’язання щодо передачі об’єкта інвестування. Просив визнати право власності на складсько-торговельне приміщення та зобов’язати ДП МО України "Південь" передати йому новостворене нерухоме майно.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 грудня 2006 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 10 вересня 2007 року, позов задоволено. Зобов’язано посадових осіб ДП МО України "Південь" передати ОСОБА_1. складсько-торговельне приміщення площею 80,3 кв.м у місці, яке зазначене на плані під № С1-26, на земельній ділянці АДРЕСА_1; визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку договору інвестування на складсько-торгівельне приміщення площею 80,3 кв.м в місці, яке зазначено на плані під № С1-26, на земельній ділянці АДРЕСА_1

У касаційній скарзі ДП МО України "Південь" просить скасувати постановлені судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, районний суд дійшов висновку про невиконання відповідачем умов інвестиційного договору, оскільки будівництво завершено та відповідає будівельним, протипожежним, санітарним нормам і правилам, а тому згідно з договором повинно бути передане у власність позивача.

Проте з такими висновками погодитись не можна, оскільки їх зроблено без повного з’ясування всіх обставин, без перевірки їх доказами, у тому числі наявними в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року № 124 затверджено Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів (1243-2004-п) незалежно від джерел фінансування їх будівництва. Згідно із цим Порядком для пред’явлення закінченого будівництвом об’єкта державній приймальній комісії передує утворення робочої комісії, яка тільки визначає готовність закінченого будівництвом об’єкта для пред’явлення державній приймальній комісії. Строк прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта державною приймальною комісією встановлюється органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив комісію, і не повинен перевищувати 30 днів. За результатами роботи державної приймальної комісії складається акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта, форма якого затверджується Міністерством регіонального розвитку та будівництва. Акт державної приймальної комісії підлягає затвердженню у 15-денний строк органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив цю комісію, та реєструється в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт.

Дійшовши висновку про завершення будівництва приміщень, суд не взяв до уваги, що в матеріалах справи відсутній акт державної приймальної комісії про прийняття до експлуатації приміщень, а також те, що державна комісія Овідіопольською районною державною адміністрацією не створювалась, підприємство з вимогами про прийняття складів до експлуатації до органів влади не зверталось.

На вказані недоліки не звернув уваги апеляційний суд залишивши рішення суду першої інстанції в силі.

Оскільки оскаржувані рішення ухвалені не на основі повно й всебічно з’ясованих обставин, їх не можна визнати законними та обгрунтованими, тому, як постановлені з порушенням норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, вони підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу державного підприємства Міністерства оборони України "Південь" задовольнити.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 грудня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 10 вересня 2007 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.