Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П.,

Костенка А.В., Пшонки М.П.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб при Шевченківському РВ УМВС України в Запорізькій області про позбавлення права користування житловим приміщенням і зняття з реєстраційного обліку та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа – відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб при Шевченківському РВ УМВС України в Запорізькій області, про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 25 червня 2008 року,

У липні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що вона зі своїм неповнолітнім сином, ОСОБА_3, 1997 року народження, мешкають у квартирі АДРЕСА_1. Разом із ними у квартирі зареєстрований її батько, ОСОБА_2., який з лютого 2005 року у квартирі не проживає, комунальні послуги не сплачує. Посилаючись на ці обставини, та на підставі ст. 71 Житлового кодексу Української РСР (далі – ЖК УРСР) просила визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням; зобов’язати відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб при Шевченківському РВ УМВС України в Запорізькій області скасувати реєстрацію ОСОБА_2. у вказаній квартирі.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 1 серпня 2007 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

ОСОБА_2., не погоджуючись з ухваленим рішенням, у порядку ст. 228 ЦПК України звернувся до суду із заявою про його перегляд.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 листопада 2007 року заяву ОСОБА_2. задоволено, скасовано заочне рішення цього ж суду від 1 серпня 2007 року.

У грудні 2007 року ОСОБА_2. подав зустрічний позов про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, зобов’язання зареєструвати його за місцем проживання, посилаючись на те, що у квартирі АДРЕСА_1 він мешкає з 1987 року разом із дружиною, ОСОБА_4., та донькою – ОСОБА_1 З 1996 року донька у квартирі не проживає. У вересні 2007 року від працівників ЖЕУ № ДУ 1 він дізнався про ухвалене районним судом рішення про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням. Посилаючись на те, що до серпня 2007 року можливості мешкати у квартирі він не мав із поважних причин, оскільки ОСОБА_1 змінила двері та замки, просив суд про задоволення його позову.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 травня 2008 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_2. задоволено.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 25 червня 2008 року рішення районного суду скасовано й ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 та відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2.

У касаційній скарзі ОСОБА_2. просить скасувати рішення, ухвалене судом апеляційної інстанції, і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 71, 72 ЖК УРСР наймач або члени його сім’ї можуть бути визнані судом такими, що втратили право користування жилою площею, зокрема, коли вони в ньому не проживають без поважних причин понад шість місяців.

Якщо наймач або члени його сім’ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймачем, а в разі спору – судом.

Пояснюючи причини тимчасової відсутності в спірній квартирі, ОСОБА_2. посилався на те, що з січня 2006 року до березня 2007 року він був позбавлений можливості проживати у квартирі, оскільки в ній на прохання доньки оселився квартиронаймач ОСОБА_5

Протягом цього періоду він неодноразово з’являвся у квартирі, установив лічильники води, уклав договір про відстрочення сплати боргу за житлово-комунальні послуги та умови його погашення (а.с. 32, 33).

Ці обставини підтверджені поясненнями свідків: ОСОБА_6., ОСОБА_7 та ОСОБА_5

У березні 2007 року ОСОБА_5 звільнив квартиру і він, ОСОБА_2., почав роботи ремонт. Незважаючи на це, ОСОБА_1 поставила нові двері та змінила замки, чим позбавила його можливості користуватися спірною квартирою.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2., суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність поважності причин непроживання у квартирі та порушення його права при знятті з реєстрації в цій квартирі.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та ґрунтується на доказах, яким дана правильна оцінка.

Скасовуючи законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що матеріалами справи підтверджена відсутність відповідача в спірній квартирі більш ніж 6 місяців без поважних причин, та недоведено перешкоди з боку позивачки для проживання його у квартирі.

Викладене свідчить про те, що апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке ухвалене відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 25 червня 2008 року скасувати, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 травня 2008 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.