Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П.,

Костенка А.В., Пшонки М.П.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання дійсною угоди, визнання недійсним договору дарування та визнання права власності на будинок за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 березня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 травня 2008 року,

У червні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2., ОСОБА_3. про визнання дійсною угоди, визнання недійсним договору дарування та визнання права власності на будинок, посилаючись на те, що 15 червня 2004 року між ним та ОСОБА_2. була досягнута усна домовленість щодо придбання ним будинку АДРЕСА_1. В якості завдатку за будинок він в цей же день передав їй 2 500 доларів США, а решту коштів у сумі 2 500 доларів США передав 27 червня 2004 року. При цьому вони домовились, що 28 червня 2004 року будуть оформляти договір купівлі-продажу будинку. Пізніше йому стало відомо, що ОСОБА_2. оформила договір дарування спірного будинку на його дружину – ОСОБА_3., тому він був вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 березня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 14 травня 2008 року, у задоволенні позову ОСОБА_1. відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржувані у справі судові рішення ухвалено з порушенням цих норм.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, з посиланням на ст. ст. 258, 728 ЦК України дійшов помилкового висновку про те, що позивачем пропущено встановлений цією статтею строк в один рік для пред’явлення позову про розірвання договору дарування.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 неодноразово наголошував на тому, що угода, укладена між ОСОБА_2. та ОСОБА_3., є удаваною, оскільки в дійсності укладено договір купівлі-продажу будинку, просив визнати її недійсною. Як позивач, так і відповідачі визнали факт передачі коштів за спірний будинок (а.с. 32, 33).

У порушення ст. ст. 213, 214 ЦПК України суд не з’ясував належним чином змісту позовних вимог та не зважив на вимогу позивача про визнання договору недійсним, а помилково вирішив питання про розірвання договору дарування.

Не звернув на це уваги й апеляційний суд, незважаючи на те, що в апеляційній скарзі (а.с. 69-70) спростовувалися висновки суду першої інстанції й ставилися вимоги про скасування рішення місцевого суду та визнання договору дарування недійсним, а не його розірвання.

За таких обставин судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони як постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 березня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 травня 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.