Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Рівненської митниці, приватного підприємства "ЛВ-Буд" (далі – ПП "ЛВ-Буд"), приватного підприємства "Будремінвест", ОСОБА_2 про захист трудових прав, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дубровицького районного суду від 21 вересня 2007 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області від 14 листопада 2007 року,

У січні 2007 року ОСОБА_1. звернулася до суду з указаним позовом. В обгрунтування своїх вимог зазначала, що працювала прибиральницею поста № 1 Рівненської митниці на підставі укладеного між митницею та ПП "ЛВ-Буд" договору на надання послуг і була звільнена з роботи за п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв’язку із закінченням строку договору. Вважаючи своє звільнення незаконним, просила поновити її на роботі прибиральницею поста № 1 Рівненської митниці в м. Дубровиці, починаючи 1 січня 2007 року, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та завдану моральну шкоду.

Рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 21 вересня 2007 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області від 14 листопада 2007 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1. на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України. Змінено формулювання причин звільнення ОСОБА_1. на п. 1 ст. 40 КЗпП України. Стягнуто з ПП "ЛВ-Буд" на користь позивачки 500 гривень моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

ОСОБА_1. звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постановлені судові рішення й направити справу на новий судовий розгляд, посилаючись на порушення судами норм процесуального та матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що мало місце укладення строкового трудового договору й звільнення відповідачки з підстав закінчення строку дії трудового договору було проведено згідно з вимогами законодавства про працю.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, виходив із того, що з позивачкою було укладено договір на невизначений строк. Однак, ураховуючи закінчення терміну тендерного договору між ПП "Лв-Буд" та Рівненською митницею щодо надання послуг з прибирання приміщень на території митниці, звільнення позивачки слід провести не за п. 2 ст. 36 КЗпП України (закінчення строку договору), а за п. 1 ст. 40 КЗпП України (у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці, скорочення чисельності та штату працівників), оскільки посада прибиральниці, яку займала позивачка, була пов’язана зі строком дії вказаного договору.

Проте погодитися з такими висновками суду не можна.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 23 КЗпП України строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи (робота виконується постійно чи не постійно), або умов її виконання (для заміщення тимчасово відсутнього працівника тощо), або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Вирішуючи спір, суди не встановили обставин, з якими законодавець пов’язує укладення з працівником строкового трудового договору, тобто вимог зазначеної вище норми закону про працю фактично не виконали. Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги й на те, що за п. 2 ст. 36 КЗпП України припинення трудового договору у зв’язку із закінченням його строку можливе лише в тому випадку, коли його укладення відповідало нормам закону.

З матеріалів справи вбачається, що строкові трудові договори переукладалися з позивачкою неодноразово. Проте суди належним чином не перевірили, чи неодноразове укладення строкового трудового договору відповідає вимогам КЗпП України (322-08) , адже згідно із ч. 2 ст. 39-1 цього Кодексу строкові трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 23 Кодексу, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Апеляційний суд, змінюючи формулювання причин звільнення позивачки та приймаючи рішення про те, що звільнення ОСОБА_1. відбулося за п. 1 ст. 40 КЗпП України, залишив поза уваги умови звільнення, передбачені в ст. 32 КЗпП України.

Вирішуючи спір, суди не встановили також розмір середнього заробітку позивачки.

Оскільки судові рішення у справі постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, то відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно з’ясувати: характер спірних правовідносин, права й обов’язки сторін та ухвалити у справі законне й обґрунтоване судове рішення

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дубровицького районного суду від 21 вересня 2007 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області від 14 листопада 2007 року скасувати, справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.