Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк" (далі – АКІБ "УкрСиббанк"), треті особи: ОСОБА_5, приватні нотаріуси: Главацький Володимир Петрович та Юрченко Ірина Петрівна, Київська районна адміністрація Одеської міської ради, орган опіки та піклування, про визнання недійсним договору дарування квартири та визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання права спільної сумісної власності на квартиру, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання недійсним договору іпотеки квартири, зобов’язання нотаріуса вчинити певні дії, витребування квартири з чужого незаконного володіння, зобов’язання усунути перешкоди у володінні квартирою й звільнити квартиру, вселення, за касаційними скаргами ОСОБА_4 та АКІБ "УкрСиббанк" на рішення Київського районного суду м. Одеси від 8 листопада 2007 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 21 лютого 2008 року,

У листопаді 2006 року ОСОБА_1., звернувшись до суду з указаним позовом, зазначала, що 10 березня 2004 року між ОСОБА_3 та її чоловіком, ОСОБА_2., було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1

Указувала, що ця угода є удаваною, оскільки приховувала договір купівлі-продажу квартири, за яку було сплачено 33 000 доларів США.

Вважаючи, що квартира є спільним майном подружжя, просила визнати договір дарування недійсним, визнати договір купівлі-продажу дійсним, визнати за нею право спільної сумісної власності на спірну квартиру.

У порушення її права власності 7 травня 2005 року її чоловік, ОСОБА_2., продав спірну квартиру ОСОБА_4, тому просила визнати також недійсним договір купівлі-продажу від 7 липня 2005 року.

Під час розгляду справи позивачка доповнила позовні вимоги, зазначивши, що 18 серпня 2005 року між ОСОБА_4. та АКІБ "УкрСиббанк" в особі Південного регіонального департаменту був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Главацьким В.А. та зареєстрований у реєстрі правочинів за № 3483. Згідно з цим договором в забезпечення виконання грошових зобов’язань ОСОБА_4 перед банком була передана трикімнатна квартира № АДРЕСА_1

За таких обставин просила визнати недійсним іпотечний договір від 18 серпня 2005 року, укладений між ОСОБА_4. та АКІБ "УкрСиббанк"; зобов’язати приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Главацького В.А. зняти в державному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна заборону на відчуження спірної квартири; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_4 спірну квартиру; зобов’язати ОСОБА_4 усунути перешкоди у володінні позивачкою даною квартирою та звільнити її, а позивачку вселити до цієї квартири.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 8 листопада 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21 лютого 2008 року, позов задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування квартири №АДРЕСА_1, укладений 10 березня 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2. Визнано дійсним договір купівлі-продажу квартири № АДРЕСА_1, укладений 10 березня 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2. Визнано ОСОБА_3 продавцем, а ОСОБА_2 покупцем указаної квартири. Визнано за ОСОБА_1. право спільної сумісної власності з ОСОБА_2. на квартиру. Визнано недійсним договір купівлі-продажу вказаної квартири 7 липня 2005 року між ОСОБА_2. та ОСОБА_4. Визнано недійсним іпотечний договір від 18 серпня 2005 року, укладений між ОСОБА_4. та АКІБ "УкрСиббанк", посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Главацьким В.А., зареєстрований у реєстрі за № 3483, згідно якого квартира №АДРЕСА_1 передана в іпотеку. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_4 вказану квартиру, зобов’язавши ОСОБА_4 передати її ОСОБА_1 Зобов’язано ОСОБА_4 усунути перешкоди у володінні ОСОБА_1. спірною квартирою та зобов’язано звільнити квартиру. Вселено ОСОБА_1 до квартири №АДРЕСА_1.

В решті позовних вимог відмовлено.

У касаційних скаргах ОСОБА_4 та АКІБ "УкрСиббанк" просять скасувати постановлені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 в частині визнання договору дарування недійсним, суд виходив із того, що 10 березня 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2. фактично було укладено договір купівлі-продажу квартири № АДРЕСА_1, а тому договір дарування квартири є недійсним; квартира придбана під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у шлюбі та є їхньою спільною сумісною власністю.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність у ОСОБА_2 права на продаж квартири, про порушення прав позивачки та визнав недійсним також договір купівлі-продажу зазначеної квартири, укладений 7 липня 2005 року між ОСОБА_2. та ОСОБА_4., і зобов’язав ОСОБА_4 звільнити та передати квартиру ОСОБА_1

Проте з такими висновками цілком погодитись не можна.

Згідно зі ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Суд у порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув; належним чином не визначився з характером спірних правовідносин і правовою нормою, що підлягає застосуванню; не дав оцінки обставинам укладення оспорюваного договору купівлі-продажу квартири від 7 липня 2005 року та діям сторін, у зв’язку з чим належним чином не перевірив, чи підлягає квартира витребуванню в ОСОБА_4 з огляду на придбання ним квартири в ОСОБА_2 за відплатним договором і з урахуванням положень ст. 388 ЦК України.

На такі обставини та норми ст. ст. 330, 388 ЦК України ОСОБА_4 безпосередньо посилався в апеляційній скарзі, однак апеляційний суд на зазначене уваги не звернув і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Крім того, ст. 388 ЦК України передбачає випадки, коли майно може бути витребувано від добросовісного набувача саме за позовом власника, зазначені обставини підлягають встановленню й у такому випадку посилання на відсутність підстав для витребування майна є предметом заперечень на позов, тому безпідставне посилання апеляційного суду як на підставу відхилення апеляційної скарги на те, що позову про визнання його добросовісним набувачем ОСОБА_4 не пред’являв та питання про розмір суми, яку необхідно повернути ОСОБА_4 за відплатним договором, не було предметом розгляду справи.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційні скарги ОСОБА_4 та акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк" задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 8 листопада 2007 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 21 лютого 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.