Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,

У серпні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.

Зазначав, що ОСОБА_2 є засновником та директором приватного підприємства "АЄА".

8 серпня 2005 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір доручення, за яким він зобов`язався вчинити дії щодо повернення боржником ОСОБА_3 боргу за виконавчим провадженням приватному підприємству "АЄА" або ОСОБА_2

Відповідно до п. 4 зазначеного договору за здійснення функцій по виконанню цього договору відповідач зобов`язується виплатити позивачу 50% повернутих ОСОБА_2 грошових коштів (у тому числі й у разі його відмови від своїх вимог). Гонорар виплачується протягом трьох днів з дня повернення (хоча б частково) грошових коштів відповідачу або відмови останнього від своїх вимог чи укладення ним мирової угоди.

Посилаючись на те, що він зобов`язання за договором доручення виконав, проте відповідач ухиляється від виконання взятих на себе зобов`язань, просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь 4 153 грн. основного боргу, 14 992 грн. 33 коп. пені за неналежне виконання зобов`язання.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2009 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2009 року рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2009 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на його користь 4 143 грн. 75 коп. на виконання зобов`язань за договором доручення, 1 тис. грн. пені, 66 грн. понесених судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що договір доручення, укладений 8 серпня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не містить обов`язкових реквізитів, необхідних для вчинення правочину юридичною особою (не вказано, що ОСОБА_2 є особою, уповноваженою установчими документами приватного підприємства "АЄА" на вчинення правочинів, та не скріплено печаткою юридичної особи), а отже не може бути підставою для виникнення у ОСОБА_2 обов`язку оплатити позивачу гонорар.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, апеляційний суд вважав, що ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором доручення, укладеним 8 серпня 2005 року, виконав і на рахунок приватного підприємства "АЄА" було перераховано грошові кошти, стягнуті зі ОСОБА_3 у рахунок боргу, а тому на ОСОБА_2, як власника приватного підприємства "АЄА", слід покласти обов`язок сплатити ОСОБА_1 гонорар

Проте погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Судом установлено, що ОСОБА_2 є засновником і директором приватного підприємства "АЄА".

Рішенням Новомосковського міського суду Дніпропетровської області від 17 травня 2002 року стягнуто зі ОСОБА_3 на користь приватного підприємства "АЄА" 11 988 грн. боргу за договором оренди.

3 серпня 2005 року ОСОБА_2 видав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_1 бути його представником зокрема, у відповідному відділі державної виконавчої служби з питань, пов`язаних з виконанням судових та інших рішень, та надав йому право ведення від його імені переговорів та попереднього узгодження всіх процедурних питань, подання та підпису всіх документів, необхідних для виконання повноважень, включаючи позовні та інші заяви, скарги, одержання належних йому грошових сум та речей, дозволів, свідоцтв, ліцензій тощо, а також інших документів, що стосуватимуться його прав та законних інтересів, сплачувати за нього платежі.

8 серпня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір доручення, за яким позивач зобов`язався вчинити дії щодо повернення боржником ОСОБА_3 боргу за виконавчим провадженням приватному підприємству "АЄА" або ОСОБА_2

Відповідно до п. 4 зазначеного договору за здійснення функцій по виконанню цього договору ОСОБА_2 зобов`язується виплатити ОСОБА_1 50% повернутих відповідачу грошових коштів (у тому числі й у разі його відмови від своїх вимог). Гонорар виплачується протягом трьох днів з дня повернення (хоча б частково) грошових коштів відповідачу або відмови останнього від своїх вимог чи укладення ним мирової угоди.

18 серпня 2007 року з депозитного рахунку відділу державної виконавчої служби Новомосковського міськрайонного управління юстиції на користь приватного підприємства "АЄА" було перераховано 8 216 грн. 01 коп. грошових коштів, стягнутих зі ОСОБА_3 у рахунок боргу, проте гонорар ОСОБА_1 виплачений не був.

Заперечуючи проти позовних вимог, ОСОБА_2 зазначав, що стороною виконавчого провадження був не він, а приватне підприємство "АЄА" і договір доручення він уклав з позивачем від імені зазначеної юридичної особи.

Відповідно до ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Згідно із ч. 1 ст. 1002 ЦК України повірений має право на плату за виконання свого обов`язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. ст. 244, 246 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватись за довіреністю.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.

На порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України суд першої інстанції на зазначені положення закону уваги не звернув; не визначився з характером спірних правовідносин; доводів ОСОБА_2 про те, що стороною виконавчого провадження за рішенням Новомосковського міського суду Дніпропетровської області від 17 травня 2002 року було приватне підприємство "АЄА", а не він, і що довіреність ОСОБА_1 була видана ним як директором зазначеного приватного підприємства належним чином не перевірив.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 316 ЦПК України вищезазначені вимоги закону залишив поза увагою; не навів достатніх мотивів, з яких він вважав невірними висновки суду першої інстанції, й дійшов необґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 і покладення на ОСОБА_2 обов`язку сплатити позивачу гонорар та пеню за неналежне виконання умов договору доручення.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2009 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.