Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за заявою державної податкової інспекції у м. Львові про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю щодо приватного малого підприємства "Опал",

У квітні 2008 року державна податкова інспекція у м. Львові звернулась до суду із заявою про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, про обіг коштів на розрахункових рахунках приватного малого підприємства "Опал" (далі – ПМП "Опал").

Зазначала, що в ході документальної виїзної планової перевірки відкритого акціонерного товариства "Львівський хлібокомбінат" (далі – ВАТ "Львівський хлібокомбінат") з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2006 року до 31 грудня 2006 року було встановлено наявність взаєморозрахунків між ВАТ "Львівський хлібокомбінат" і ПМП "Опал" згідно з договором поставки №1188\1 від 26 липня 2006 року та договором комісії № 1188 від 26 липня 2006 року.

Посилаючись на те, що провести зустрічну перевірку ПМП "Опал" і підтвердити правомірність формування ПМП "Опал" податкового кредиту неможливо, оскільки оригінали первинних документів підприємства за відповідні періоди були вилучені УБОЗ УМВС України у Рівненській області 1 лютого 2007 року, просила зобов`язати відкрите акціонерне товариство "Прайм-Банк" розкрити банківську таємницю щодо ПМП "Опал", і надати державній податковій інспекції у м. Львові інформацію про обсяг та обіг коштів на рахунках вказаного підприємства за період з 1 червня 2006 року по 31 грудня 2007 року з повною розшифровкою контрагентів та призначення платежів.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 22 квітня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 4 листопада 2008 року, у задоволенні заявлених вимог державної податкової інспекції у м. Львові відмовлено.

У касаційній скарзі державна податкова інспекція у м. Львові просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким заявлені вимоги про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні заявлених вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що державна податкова інспекція у м. Львові не має права здійснювати перевірку фінансово-господарської діяльності суб`єктів підприємницької діяльності, що знаходяться на податковому обліку в інших податкових інспекціях, тому відсутні підстави для проведення перевірок і відповідно для розкриття банківської таємниці.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна.

Порядок розкриття банківської таємниці визначений ст. 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність", відповідно до п. 2 ч. 1 якої інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками, зокрема, на письмову вимогу суду або за рішенням суду.

Відповідно до п. 1 ст. 11 Закону України від 4 грудня 1990 року "Про державну податкову службу в Україні" орган державної податкової служби має право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов`язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов`язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов`язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, фізичними особами, які мають статус суб`єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов`язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов`язкові платежі), крім Національного банку України та його установ.

Згідно з п. 5 ст. 11 Закону України від 4 грудня 1990 року "Про державну податкову службу в Україні" органи державної податкової служби у випадках, у межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право, зокрема, одержувати безоплатно від платників податків, а також від установ Національного банку України та комерційних банків у порядку, встановленому Законом України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) , довідки та (або) копії документів про наявність банківських рахунків, а на підставі рішення суду – про обсяг та обіг коштів на рахунках, у тому числі про ненадходження у встановлені терміни валютної виручки від суб`єктів підприємницької діяльності.

Таким чином, у законодавстві не встановлено жодних обмежень щодо розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, лише відносно платників податків, які перебувають на податковому обліку у відповідному податковому органі.

Звертаючись до суду із заявою, державна податкова інспекція у м. Львові відповідно пп. 2 – 5 ст. 288 ЦПК України зазначила особу, щодо якої вимагається розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, найменування та місцезнаходження банку, обґрунтувала необхідність і обставини, за яких вимагає розкрити інформацію, а також зазначила обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, та мету її використання.

Крім того, у заяві податкова інспекція прямо зазначила, що зустрічну перевірку ПМП "Опал" провести неможливо.

Суд у порушення ст. 290 ЦПК України на зміст вимог державної податкової інспекції у м. Львові, мету й обставини її звернення до суду та відповідні положення закону уваги не звернув і безпідставно відмовив у задоволенні заявлених вимог.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Львові задовольнити частково.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 22 квітня 2008 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 4 листопада 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.