Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Заїки М.М.,

суддів Загороднього А.Ф.,

Пасічник С.С.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційні скарги Головного управління ДФС в Івано-Франківській області та начальника Головного управління ДФС в Івано-Франківській області Столярик Ірини Михайлівни на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області, начальника Головного управління ДФС в Івано-Франківській області Столярик Ірини Михайлівни про визнання незаконним та скасування наказу,

У липні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області, начальника Головного управління ДФС в Івано-Франківській області Столярик І.М. про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності" від 08 квітня 2016 року № 318.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2017 року, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено повністю.

У касаційних скаргах представник відповідачів просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційних скарг є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України, для зміни чи скасування судових рішень.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18 березня 2016 року заступником начальника Головного управління ДФС в Івано-Франківській області Панасюком Р.С. було підготовлено проект розпорядчого документа, а саме: розпорядження "Про додаткове завдання по ПДВ", яким зобов'язано, в тому числі, начальника управління податків і зборів з фізичних осіб ОСОБА_3, вжити невідкладні заходи щодо активізації роботи стосовно сплати ПДВ фізичними особами-підприємцями, у відповідності до доведеного завдання.

При цьому, в ході погодження даного проекту позивачем було підготовлено зауваження, зміст якого полягав в тому, що завдання доведено свідомо нереальне, дії посадової особи є зловживанням службовим становищем та використанням службового становища всупереч інтересам служби. Водночас таке доручення, на думку ОСОБА_3, є вчиненням суспільно небезпечного діяння з прямим умислом.

Згідно з листом начальника відділу по роботі з персоналом від 29 березня 2016 року позивачу було запропоновано до 17 год. 00 хв. 29 березня 2016 року надати письмове пояснення з приводу його зауваження до проекту розпорядження Головного управління ДФС в Івано-Франківській області.

Відповідно до акту, складеного начальниками управління правової роботи, відділу внутрішнього аудиту та контролю і відділу по роботі з персоналом, станом на 11 год.15 хв. 31 березня 2016 року таке пояснення надано не було.

08 квітня 2016 року наказом Головного управління ДФС в Івано-Франківській області "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності" № 318 начальнику управління податків і зборів з фізичних осіб ОСОБА_3 оголошено догану за неналежне виконання службових обов'язків, що призвело до порушення вимог пункту 4 частини другої, пункту 7 частини третьої, пункту 10 частини першої Розділу 2 Правил етичної поведінки державних службовців, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2016 року № 65 (65-2016-п) , та частини першої статті 38 Закону України "Про запобігання корупції" від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і апеляційний суд, дійшов висновку про незаконність спірного наказу та безпідставність оголошення догани ОСОБА_3, виходячи з того, що будь-яких порушень щодо незабезпечення державних інтересів та невиконання службових обов'язків у діях позивача не встановлено.

Відносини, пов'язані з проходженням державної служби, регулюються Законом України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-XII (3723-12) та Кодексом законів про працю України (322-08) , в редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин.

Основними обов'язками державних службовців, зокрема, є: додержання Конституції України (254к/96-ВР) та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі (частина перша статті 10 Закону України "Про державну службу").

У відповідності до частини першої статті 14 зазначеного Закону дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює. В частині другій цієї статті зазначено, що до службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Згідно частини першої статті 147 Кодексу законів про працю України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Згідно зі статтею 148 Кодексу законів про працю України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Відповідно до статті 149 Кодексу законів про працю України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

За змістом пункту 1 Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 950 (950-2000-п) , стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може бути проведено службове розслідування: у разі невиконання або неналежного виконання ними службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян; у разі недодержання ними законодавства про державну службу, службу в органах місцевого самоврядування, антикорупційного законодавства, порушення етики поведінки; на вимогу особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, з метою зняття безпідставних, на її думку, звинувачень або підозри.

Вирішуючи спір суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що вина позивача щодо незабезпечення державних інтересів та неналежного виконання службових обов'язків не встановлена, відповідачами службове розслідування не проводилось, висновок за його результатами не складався.

За правилами частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Вирішуючи даний спір, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірних та обґрунтованих висновків про задоволення позову та скасування наказу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про притягнення начальника управління податків і зборів з фізичних осіб ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, оскільки відповідачами не надано допустимих доказів на підтвердження факту щодо незабезпечення державних інтересів та неналежного невиконання позивачем службових обов'язків.

Доводи, викладені в касаційних скаргах, не спростовують висновків судів та встановлених обставин справи.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають. Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2017 року необхідно залишити без змін, оскільки вони є законними і обґрунтованими та постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 220, - 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційні скарги Головного управління ДФС в Івано-Франківській області та начальника Головного управління ДФС в Івано-Франківській області Столярик Ірини Михайлівни залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області, начальника Головного управління ДФС в Івано-Франківській області Столярик Ірини Михайлівни про визнання незаконним та скасування наказу - без змін.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) .