Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовами ОСОБА_6, ОСОБА_7 до державного вищого навчального закладу "Донецький національний технічний університет", ОСОБА_8 про визнання ордера на жиле приміщення недійсним, усунення перешкод у користуванні житлом, виселення, за зустрічним позовом державного вищого навчального закладу "Донецький національний технічний університет" до ОСОБА_7, ОСОБА_6 про виселення з наданням іншого жилого приміщення за касаційною скаргою ОСОБА_7, ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м. Донецька від 19 січня 2009 року, додаткове рішення цього ж суду від 29 січня 2009 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 20 березня 2009 року,

У липні 2007 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до державного вищого навчального закладу "Донецький національний технічний університет", ОСОБА_8 про визнання ордера на жиле приміщення недійсним, усунення перешкод у користуванні житлом. Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що квартира АДРЕСА_1 була надана в користування йому та його батькам: ОСОБА_9 і ОСОБА_7 Він із поважних причин не мешкає в зазначеному жилому приміщенні з липня 2004 року, а ОСОБА_7 – з лютого 2004 року, тому відповідно до ст. 71 ЖК України за ними зберігається право на житло. У серпні 2004 року відповідачем незаконно видано на ім’я ОСОБА_8 ордер на вказану квартиру. Просив суд визнати зазначений ордер недійсним та зобов'язати ОСОБА_8 усунути перешкоди в користуванні спірним жилим приміщенням шляхом звільнення.

У квітні 2008 року державний вищий навчальний заклад "Донецький національний технічний університет" звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_6 про виселення з наданням іншого жилого приміщення. Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що АДРЕСА_1 має статус гуртожитку та переданий на баланс державного вищого навчального закладу "Донецький національний технічний університет". ОСОБА_7 працювала в державному вищому навчальному закладі "Донецький національний технічний університет" і їй було видано спеціальний ордер на вселення до кімнати № 121 у гуртожитку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. 1 липня 2003 року ОСОБА_7 було звільнено у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України, тому вона та її син підлягали виселенню з гуртожитку в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 132 ЖК України. Просив визнати ОСОБА_7, ОСОБА_6 такими, що підлягають виселенню з квартири АДРЕСА_1 з наданням іншого жилого приміщення, а саме АДРЕСА_2.

У листопаді 2008 року ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом до державного вищого навчального закладу "Донецький національний технічний університет", ОСОБА_8 про визнання ордера на жиле приміщення недійсним, усунення перешкод у користуванні житлом. Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що її та ОСОБА_6 незаконно позбавлено права користування квартирою № 121 у АДРЕСА_1; ордер виданий державним вищим навчальним закладом "Донецький національний технічний університет" 23 березня 2004 року на ім’я ОСОБА_8 з порушенням вимог ч. 2 ст. 58 ЖК України на зайняте жиле приміщення. Просила суд визнати зазначений ордер недійсним і усунути перешкоди в користуванні квартирою № 121 у АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_8 та визнати за нею право користування вказаною квартирою.

Рішенням Київського районного суду м. Донецька від 19 січня 2009 року, додатковим рішенням цього ж суду від 29 січня 2009 року, залишеними без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 20 березня 2009 року, позов ОСОБА_6, ОСОБА_7 задоволено частково, зустрічний позов державного вищого навчального закладу "Донецький національний технічний університет" задоволено. Визнано недійсним ордер на квартиру АДРЕСА_2, виданий на ім’я ОСОБА_8 23 березня 2004 року державним вищим навчальним закладом "Донецький національний технічний університет". Визнано ОСОБА_7 та ОСОБА_6 такими, що підлягають виселенню з вказаної квартири до іншого жилого приміщення - кімнати № 2 у гуртожитку № 4, що розташований за адресою: АДРЕСА_2.

У касаційній скарзі ОСОБА_7, ОСОБА_6 просять скасувати ухвалені у справі рішення та ухвалити нове рішення, яким їх позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_7, ОСОБА_6 про визнання ордера на жиле приміщення недійсним не оскаржується.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 127 ЖК України для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті ради.

Ухвалюючи рішення про задоволення зустрічного позову державного вищого навчального закладу "Донецький національний технічний університет", суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, правомірно виходив із того, що АДРЕСА_1 є гуртожитком та перебуває на балансі державного вищого навчального закладу "Донецький національний технічний університет".

ОСОБА_7 та її син, ОСОБА_6, вселилися до квартири АДРЕСА_1 на підставі виданих спеціальних ордерів у зв'язку перебуванням ОСОБА_7 та ОСОБА_9 у трудових відносинах із державним вищим навчальним закладом "Донецький національний технічний університет". Згідно з наказом від 1 липня 2003 року № 934-08 ОСОБА_7 звільнено на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору. У спірній квартирі ОСОБА_7 мешкала до лютого 2004 року, оскільки з 16 лютого 2004 року до 22 червня 2006 року вона утримувалася під вартою у зв'язку з обранням відносно неї зазначеного запобіжного заходу. 23 березня 2004 року ОСОБА_8 було видано ордер на вселення до квартири АДРЕСА_1.

У серпні 1997 року ОСОБА_9 загинув, а ОСОБА_7 з 2004 року до 2006 року знаходилася під вартою, тому ОСОБА_6 встановлено повне державне забезпечення.

ОСОБА_7 та ОСОБА_6 було надане інше жиле приміщення - кімнату № 2 у АДРЕСА_2, яке відповідає вимогам ст. 114 ЖК України.

Суд дійшов обґрунтованого висновку, що після припинення трудових відносин ОСОБА_7 та її неповнолітній син, ОСОБА_6, підлягали виселенню з гуртожитку з наданням іншого жилого приміщення відповідно до ст. 125 ЖК України.

Згідно з вимогами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої інстанції або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що під час розгляду справи судом допущені порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст. ст. 338 – 341 ЦПК України (1618-15) як підстави для скасування рішення, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7, ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Донецька від 19 січня 2009 року, додаткове рішення цього ж суду від 29 січня 2009 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 20 березня 2009 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.