Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління благоустрою та комунального обслуговування Донецької міської ради, Восьмої Донецької державної нотаріальної контори, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Донецька залізниця, представництво Фонду державного майна України в м. Донецьку, комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації м. Донецька", про поновлення строку позовної давності, визнання недійсними свідоцтв про приватизацію, права власності та права на спадкування, скасування реєстрації права власності та визнання права користування жилою площею за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Калінінського районного суду Донецької області від 28 лютого 2007 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 8 червня 2007 року.

У серпні 2006 року ОСОБА_1, яка діяла в своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_4, 2004 року народження, звернулась до суду з зазначеним позовом.

Після уточнення своїх вимог позивачка просила визнати недійсними: свідоцтво про приватизацію АДРЕСА_1 № 7358 від 22 червня 1998 року; договір про дольову участь у будівництві житлового АДРЕСА_2 від 25 березня 1999 року № 363; свідоцтво про право власності на АДРЕСА_3 від 15 листопада 1999 року; свідоцтва про право на спадкування за законом від 16 червня 2006 року. Просила також скасувати реєстрацію права власності на ? частки АДРЕСА_3 за нею і донькою ОСОБА_4; визнати за нею та донькою право користування житловою площею АДРЕСА_3

Позивачка зазначала, що з липня 1996 року вона перебувала у фактичних шлюбних стосунках з ОСОБА_5, з яким постійно мешкала за адресою: АДРЕСА_4

За її згодою, з метою поліпшення житлових умов ОСОБА_5 уклав з Донецькою залізницею договір про дольову участь у будівництві чотирьохкімнатної квартири по пр. Ілліча в м. Донецьку з передачею в рахунок оплати цієї квартири двокімнатної квартири, в який вони мешкали, та доплатою 6 000 доларів США, які вона взяла в борг у своїх батьків.

З березня 1999 року вона та ОСОБА_5 постійно проживали в АДРЕСА_3. У березні 2002 року вони зареєстрували шлюб, а ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась донька ОСОБА_4.

31 серпня 2005 року чоловік трагічно загинув у автокатастрофі.

Посилаючись на те, що після смерті чоловіка їй стало відомо, що АДРЕСА_3 у червні 1999 року була зареєстрована як власність померлого, і що однією із підстав набуття такого права власності стала незаконна, на її думку, без її обов’язкової згоди як члена сім’ї наймача, приватизація двокімнатної квартири по пр. Маяковського у м. Донецьку; ОСОБА_1 просила поновити строк позовної давності для захисту прав своїх та малолітньої доньки, задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Калінінського районного суду Донецької області від 28 лютого 2007 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Донецької області від 8 червня 2007 року, позов ОСОБА_1 задоволено повністю.

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, просить рішення Калінінського районного суду Донецької області від 28 лютого 2007 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 8 червня 2007 року скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про приватизацію АДРЕСА_1 від 22 червня 1998 року, суд виходив з того, що з липня 1996 року позивачка є членом сім’ї наймача цієї квартири ОСОБА_5 і відповідно до вимог ч. 2 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація цієї квартири могла були здійснена лише за її письмовою згодою, якої не було.

Решта позовних вимог ОСОБА_1 підлягають задоволенню, за висновком суду, оскільки є недійсним вказане свідоцтво про приватизацію квартири, та ураховуючи, що таким чином АДРЕСА_3 є державною власністю право користування нею на підставі ст. ст. 64, 65 ЖК України набули позивачка та її малолітня донька.

При цьому суд вважав необхідним поновити строк позовної давності, оскільки позивачка дізналась про порушення свого права тільки після смерті ОСОБА_5

Проте погодитись з таким висновком суду не можна, оскільки такого висновку суд дійшов з порушенням норм матеріального й процесуального права.

Відповідно до 76 ЦК України 1963 (1540-06) року перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права 1963 року.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд у порушення вимог ст. ст. 10, 212, 213, 214 ЦПК України, всебічно і повно не з?ясував обставини справи, не перевірив пояснення ОСОБА_2 щодо пропуску позивачкою позовної давності без поважних причин, не встановив, коли були порушені права позивачки, коли позивачка повинна була дізнатись про порушення свого права та з якого часу слід рахувати строк позовної давності.

Згідно зі ст. ст. 64, 65 ЖК України особи, що вселились у жиле приміщення як члени сім’ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім’ї права користування цим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем і членами його сім’ї, які з ним проживають, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Заперечуючи проти задоволення позову про визнання права користування жилим приміщенням, ОСОБА_2 пояснювала, що позивачка на час приватизації АДРЕСА_1 зберігала за собою право проживання в інший квартирі.

Проте суд під час розгляду справи не врахував положень ст. 64 ЖК України та роз'яснень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) , у порушення вимог ст. ст. 10, 212, 213 ЦПК України, всебічно та повно не з?ясував обставин справи, пояснень ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належним чином не перевірив, чи було спірне приміщення постійним місцем проживання позивачки, чи було в неї інше місце проживання та чи зберігала вона за собою право користування іншим жилим приміщенням.

Згідно з правилами ч. 4 п. 1 ст. 338 ЦПК України судове рішення підлягає обов’язковому скасуванню з передачею справи на новий розгляд, якщо суд вирішив питання про права та обов’язки осіб, які не брали участі у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, визнавши недійсним свідоцтво про приватизацію АДРЕСА_1 № 7358 від 22 червня 1998 року, видане Представництвом Фонду державного майна України в м. Донецьку; договір про дольову участь у будівництві житлового АДРЕСА_2 від 25 березня 1999 року № 363, укладений між ОСОБА_5 та Донецькою залізницею; свідоцтво про право власності на АДРЕСА_3 від 15 листопада 1999 року, видане на підставі рішення виконкому Донецької міської ради від 16 червня 1999 року № 218/9; суд вирішив питання про права і обов'язки Представництва Фонду державного майна України в м. Донецьку та Донецької залізниці, не притягнувши їх до участі в справі в якості відповідачів.

Крім того, вирішивши спір, суд не встановив підстави видачі 16 червня 2006 року на ім'я позивачки та її неповнолітньої доньки свідоцтва про право на спадкування за законом на ? частки АДРЕСА_3.

Ухвалене у справі рішення не відповідає вимогам ст. ст. 213, 215 ЦПК України.

Апеляційний суд, у порушення вимог ст. 303 ЦПК України, також належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги в цій частині, незважаючи на те, що ці доводи заслуговують на увагу.

Враховуючи наведене, ухвалені в справі рішення без змін залишатися не можуть і підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, у ході якого суду слід урахувати наведене та залежно від установленого вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Калінінського районного суду Донецької області від 28 лютого 2007 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 8 червня 2007 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.