Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, треті особи: відділ приватизації державного житлового фонду Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Шевченківського району м. Києва, про встановлення порядку користування підсобними приміщеннями та технічним обладнанням за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданої її представником ОСОБА_6, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2006 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 29 березня 2007 року,

У липні 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з зазначеним позовом, який під час розгляду справи уточнили.

Позивачки зазначали, що ОСОБА_1 є власником кімнат АДРЕСА_1 (що відповідає 35/100 частинам квартири), ОСОБА_2 – власником кімнати № 5 цієї квартири (12/100 частин).

Відповідачі, які є співвласниками вказаної квартири, зайняли підсобні приміщення та чинять позивачам перешкоди в користуванні цими приміщеннями та технічним обладнанням.

З урахуванням уточнень позивачки просили:

- зобов’язати ОСОБА_3 звільнити незаконно зайняті місця загального користування (вмивальну кімнату № 14, частину кухні № 8) та надати можливість користуватися цими приміщеннями (встановити на кухні стіл, користуватись газовою плитою, мийкою) та приміщеннями душової кімнати № 17 та туалетної кімнати № 19;

- зобов’язати ОСОБА_5 звільнити вбудовану шафу № 12 та надати можливість користуватись цією шафою ОСОБА_1

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2006 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 29 березня 2007 року, позов задоволено частково.

Надано можливість ОСОБА_1 користуватися кухнею № 8, встановити на даній кухні стіл, дозволити користуватись плитою та мийкою.

Решта позовних вимог ОСОБА_1 та позовні вимоги ОСОБА_2 залишені без задоволення.

У касаційній скарзі, поданій ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_1, з посиланням на порушення судами норм матеріального й процесуального права ставиться питання про скасування ухвалених у справі судових рішень в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалення в цій частині нового рішення про задоволення вказаних позовних вимог ОСОБА_1

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що АДРЕСА_1 – це семикімнатна квартира загальною площею 131, 10 кв.м, житловою площею 78, 50 кв.м, площею підсобних приміщень ( двох кухонь № № 8 та 9, двох туалетних кімнат № № 19 та 20, двох душових кімнат № № 17 та 18, чотирьох вмивальних кімнат № № № 13, 14, 15 та 16, двох вбудованих шаф № № 11 та 12) 50, 50 кв.м.

Співвласниками цієї квартири є сторони у справі.

35\100 частин квартири, до складу яких входять кімнати № № 1 та 7 житловою площею 28, 8 кв.м, належить в рівних долях ОСОБА_1 разом з чоловіком та двома дітьми.

27\100 частин, в тому числі і кімнати № № 2 та 3 житловою площею 19, 90 кв.м, належать в рівних долях ОСОБА_7 та ОСОБА_8

13/100 частин квартири, з урахуванням площі кімнат № 4 - 9, 6 кв.м, належить ОСОБА_4

12/100 частин квартири, до складу яких входить кімната № 5 житловою площею 10, 20 кв.м, належить ОСОБА_2

13/100 частин квартири, до складу яких входить кімната № 6 житловою площею 10 кв.м, належить ОСОБА_5

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зайняли всю кухню № 8, не дозволяють ОСОБА_1 та членам її сім’ї користуватись приміщенням цієї кухні, плитою та мийкою на кухні.

ОСОБА_3 одноособово використовує вмивальну кімнату № 14 під кладовку та одноособово використовує вбудовану шафу № 11.

ОСОБА_5 одноособово використовує вбудовану шафу № 12, використовує вмивальну кімнату № 15 під кладовку, заважає іншим мешканцям користуватись кухнею № 9.

ОСОБА_4 одноособово використовує вмивальну кімнату № 13 під кладовку.

Розглянувши спір та частково задовольнивши позов шляхом надання можливості ОСОБА_1 користуватися приміщенням, плитою та мийкою кухні № 8 у спірній квартирі, суд, у порушення вимог ст. ст. 11, 215 ЦПК України, не встановив предмет та межі заявлених позовних вимог, ухвалив рішення, яке носить неконкретний характер в той час, коли ОСОБА_1 просила захистити її права шляхом зобов’язання ОСОБА_3 звільнити самовільно зайняті приміщення місць загального користування та усунути перешкоди в користуванні ними.

Частиною 1 ст. 358 ЦК України передбачено здійснення співвласниками права спільної часткової власності за їхньою згодою.

Відповідно до п. п. 2, 7, 10 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45 (45-2006-п) , мешканці квартири, в який проживає два і більше співвласників, мають рівні права на користування підсобними приміщеннями і обладнанням, зобов’язані використовувати приміщення житлового будинку за призначенням та не допускати порушень умов проживання інших громадян.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні душовою та туалетною кімнатами № 17 та № 19, суд зазначених положень закону не врахував, не встановив обставин щодо наявності згоди співвласників спірної квартири щодо користування зазначеними приміщеннями та наявність порушень прав позивачки внаслідок усунення неї від користування цими приміщеннями, ухвалив рішення з порушенням ст.ст. 10, 212- 215 ЦПК України, яке взагалі не містить мотивів такої відмови.

Крім того, розглянувши спір щодо порядку користування нежитловими приміщеннями АДРЕСА_1, суд з урахуванням відносин між стронами не залучив до участі в справі всіх співвласників спірної квартири.

Апеляійний суд м. Києва, переглянувши рішення суду в апеляційному порядку, на допущені судом порушення норм матеріального й процесуального права уваги не звернув та залишивши це рішення без змін, сам порушив вимоги ст. 308 ЦПК України.

Враховуючи викладене, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1, а справа в цій частині – передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2006 року та ухвала апеляційного суду м. Києва від 29 березня 2007 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 не оскаржуються.

Керуючись ст.ст. 335, 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану її представником ОСОБА_6, задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2006 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 29 березня 2007 року скасувати в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1.

Справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.