Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 треті особи: Зазимська сільська рада Броварського району Київської області, товариство з обмеженою відповідальністю "МУК", про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відшкодування моральної шкоди за скаргою ОСОБА_2 про перегляд у зв’язку з винятковими обставинами рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 6 грудня 2007 року, ухвали апеляційного суду Київської області від 16 грудня 2008 року та ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 23 лютого 2009 року,

У червні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2, в якому просив суд зобов’язати відповідача усунути йому перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 0,2132 га, що розташована на вул. І. Богуна в с. Зазим’я Броварського району Київської області, шляхом демонтажу огорожі та відновити межі вказаної земельної ділянки, стягнути з ОСОБА_2 на його користь 15 тис. грн. моральної шкоди.

Зазначав, що відповідно до державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, виданого 29 грудня 2001 року Зазимською сільською радою Броварського району Київської області на підставі договору купівлі-продажу від 1 березня 2000 року, йому на праві власності належить земельна ділянка площею 0,2132 га, що розташована на вул. І. Богуна в с. Зазим’я Броварського району Київської області. Ширина земельної ділянки з боку вул. І. Богуна повинна становити 40,25 м, однак відповідач ОСОБА_2., який є суміжним землекористувачем, самовільно встановив металеву огорожу, зайнявши частину належної йому земельної ділянки. 28 листопада 2006 року

ОСОБА_1 виявив, що ширина його земельної ділянки з боку вул. І. Богуна становить не 40,25 м, як зазначено в абрисі до державного акта, а лише 34,4 м. Згідно з планом розташування земельних ділянок, наданого йому товариством з обмеженою відповідальністю "МУК" (далі – ТОВ "МУК"), розмір належної йому земельної ділянки зменшився до 0,2069 га, тобто відповідач самовільно зайняв 0,0127 га належної йому земельної ділянки.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд його позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 6 грудня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 16 грудня 2008 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов’язано ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки, належної ОСОБА_1 що розташована на вул. І. Богуна в с. Зазим’я Броварського району Київської області, і демонтувати огорожу, установлену на самовільно зайнятій земельній ділянці. У задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, пов’язані з отриманням правової допомоги, в розмірі 5 тис. грн. та вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 23 лютого 2009 року касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 6 грудня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 16 грудня 2008 року залишено без змін.У квітні 2009 року до Верховного Суду України надійшла скарга

ОСОБА_2, в якій він ставить питання про перегляд у зв’язку з винятковими обставинами рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 6 грудня 2007 року, ухвали апеляційного суду Київської області від 16 грудня 2008 року та ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 23 лютого 2009 року з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одного й того самого положення закону.

Для порівняння неоднакового застосування норм права скаржник надав витяги з ухвал колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, постановлених у справах, предметом спору в яких є усунення перешкод у користуванні земельними ділянками.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 354 ЦПК України підставою оскарження у зв’язку з винятковими обставинами судових рішень у цивільних справах після їх перегляду у касаційному порядку є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одного і того самого положення закону.

Перевіривши за матеріалами справи наведені в скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в цьому випадку неоднакове застосування судом касаційної інстанції одного й того самого положення закону не має місця.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 – зобов’язання ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту частину належної позивачеві земельної ділянки, суд першої інстанції виходив із того, що згідно з висновками ТОВ "МУК", яке має ліцензію на проведення землевпорядних робіт і виготовлення технічної документації, та управління з контролю за використанням і охороною земель у м. Києві та Київській області, має місце порушення ОСОБА_2. меж земельної ділянки ОСОБА_1

Судом установлено, що відповідно до державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, виданого 29 грудня 2001 року Зазимською сільською радою Броварського району Київської області на підставі договору купівлі-продажу від 1 березня 2000 року, ОСОБА_1. на праві власності належить земельна ділянка площею 0,2132 га, що розташована на

вул. І. Богуна в с. Зазим’я Броварського району Київської області.

Згідно з п. 7 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) (далі – ЗК України) від 25 жовтня 2001 року передбачено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Відповідно до вимог ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку, та його державної реєстрації.

Згідно з нормами ст. 211 ЗК України громадяни несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.

Відповідно до ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування.

Згідно зі ст. 391 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

З висновками суду першої інстанції погодилися апеляційний суд та суд касаційної інстанції.

Ураховуючи викладене, підстав для задоволення скарги колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. 358 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 6 грудня 2007 року, ухвалу апеляційного суду Київської області від 16 грудня 2008 року та ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 23 лютого 2009 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.