Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунальної установи "Андріївська центральна районна лікарня", третя особа – ОСОБА_2, про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за скаргою ОСОБА_1 про перегляд у зв’язку з винятковими обставинами рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 січня 2009 року, ухвали апеляційного суду Запорізької області від 12 березня 2009 року та ухвали судді Судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 5 травня 2009 року,

У травні 2008 року позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що з 1992 року працювала у відповідача медичною сестрою дитячої консультації. Наказом головного лікаря № 91 від 17 квітня 2008 року її звільнено з роботи на підставі п. 7 ст. 40 КЗпП України. Вважаючи звільнення незаконним, посилаючись на те, що факт перебування її в нетверезому стані не доведено та на час звільнення вона була у стані вагітності, й в силу ст. 184 КЗпП України не могла бути звільнена з роботи за ініціативою адміністрації, просила поновити на раніше займаній посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати завдану моральну шкоду.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 січня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 12 березня 2009 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до комунальної установи "Андріївська центральна районна лікарня", третя особа – ОСОБА_2., про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Ухвалою судді Верховного Суду України від 5 травня 2009 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 січня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 12 березня 2009 року відмовлено.

Не погоджуючись з указаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 подала скаргу до Верховного Суду України про перегляд цих рішень у зв’язку з винятковими обставинами з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одного й того самого положення матеріального права – ч. 3 ст. 184 КЗпП України – щодо додаткової гарантії для вагітних жінок.

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 посилається на судову практику Верховного Суду України та постанову Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року (v0009700-92) "Про практику розгляду трудових спорів" (зі змінами від 1 квітня 1994 року, від 26 жовтня 1996 року та від 25 травня 1998 року).

Ухвалою судді Верховного Суду України від 1 липня 2009 року допущено до провадження у зв’язку з винятковими обставинами скаргу ОСОБА_1, в якій ставиться питання про скасування рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 січня 2009 року та ухвали апеляційного суду Запорізької області від 12 березня 2009 року й ухвали судді Верховного суду України від 5 травня 2009 року та ухвалення нового рішення.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 354 ЦПК України підставою оскарження у зв’язку з винятковими обставинами судових рішень у цивільних справах після їх перегляду у касаційному порядку є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одного і того самого положення закону.

Ухвалюючи рішення у справі за позовом ОСОБА_1, суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшов висновку про те, що до осіб, які на час розгляду справи не були вагітні у зв'язку з перериванням вагітності через викидень та які при звільненні не повідомили про свій стан власника, гарантії, зазначені у ч. 3 ст. 184 КЗпП України, не застосовуються.

Однак з такими висновками судів не можна погодитися, оскільки вони дійшли їх із порушенням норм матеріального закону.

Згідно із ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням.

Наявність вагітності на день звільнення працівниці за ініціативою власника або уповноваженого ним органу при відсутності ліквідації підприємства, установи, організації являється безумовною підставою для поновлення звільненої особи на раніше займаній посаді.

При цьому для застосування ч. 3 ст. 184 КЗпП України закон передбачає наявність стану вагітності саме на час звільнення особи, а не на час розгляду справи. Застосування даної норми не ставиться в залежність і від своєчасного повідомлення працівницею власника або уповноваженого ним органу про вагітність.

За результатами розгляду аналогічних справ Верховний Суд України дійшов висновку про те, що наявність вагітності на час звільнення є підставою для поновлення на роботі, а несвоєчасне повідомлення працівницею роботодавця про свою вагітність не впливає на застосування гарантій, передбачених Кодексом законів про працю України (322-08) .

У справі, яка розглядається, усупереч наведеному застосуванню правових норм суд касаційної інстанції ухвалою від 5 травня 2009 року відхилив касаційну скаргу ОСОБА_1, а рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 січня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 12 березня 2009 року, якими останній було відмовлено у задоволенні позову, залишив без змін.

Ураховуючи викладене, рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 січня 2009 року, ухвала апеляційного суду Запорізької області від 12 березня 2009 року та ухвала судді Судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 5 травня 2009 року підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 354 - 359 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 січня 2009 року, ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 12 березня 2009 року та ухвалу судді Судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 5 травня 2009 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до комунальної установи "Андріївська центральна районна лікарня", третя особа – ОСОБА_2, про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.