Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Шведа Е.Ю.,

суддів: Горбатюка С.А.,

Мороз Л.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за

касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Краматорський завод енергетичного машинобудування"

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року

у справі № 805/2447/15-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Краматорський завод енергетичного машинобудування"

до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області

про визнання незаконним та скасування рішення,

ТОВ "Краматорський завод енергетичного машинобудування" (далі - Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного управління Міндоходів у Донецькій області (далі - ДПІ) про визнання незаконним та скасування рішення № 0009931702/9259 від 28 квітня 2015 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальну суму 23402,24 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 03 липня 2015 року позов задоволено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове - про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі Товариство, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення цього суду скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції. Доводи касаційної скарги мотивовані тим, що на звільнення платника єдиного соціального внеску від обов'язку сплати цього платежу не впливає подання платником відповідної заяви чи надання сертифіката Торгово-промислової палати України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги відповідно до ст. 220 КАС України.

Судами встановлено, що ДПІ на підставі ч. 10 ст. 25 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI (2464-17) ) прийнято рішення від 28 квітня 2015 року № 0009931702/9259 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

Вказаним рішенням до позивача застосовані штрафні санкції за несвоєчасну сплату єдиного внеску за грудень 2014 року за період з 21 січня 2015 року по 09 квітня 2015 року у вигляді штрафу у розмірі 10% на суму 16832,26 грн. та нарахована пеня у розмірі 0,1% на суму 6569,98 грн., на загальну суму 23402,24 грн.

Факт несвоєчасної сплати позивачем єдиного внеску за грудень 2014 року та розмір застосованих штрафних санкцій сторонами не оспорюється.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що платники єдиного внеску звільняються від виконання своїх обов'язків та на них не розповсюджується відповідальність лише за наявності однієї підстави, а саме, їх розташування на території, де проводиться антитерористична операція.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не було надано документа, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), які мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань, а саме - сертифіката Торгово-промислової палати України.

Суд касаційної інстанції не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції та зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Законом № 2464-VI (2464-17) .

Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 1 цього Закону єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок, ЄСВ) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі.

Платниками єдиного внеску згідно з п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI є: роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у свідоцтві про державну реєстрацію її як підприємця), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

На підставі ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом.

Згідно зі ст. 25 Закону № 2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів та підлягають сплаті платником єдиного внеску протягом десяти робочих днів після надходження відповідного рішення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що недоїмка зі сплати єдиного внеску виникла за період з 21 травня 2014 року по 06 червня 2014 року. Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 (405/2014) введене в дію рішення Ради національної безпеки України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції (АТО) на території Донецької і Луганської областей.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (далі - Закон № 1669-VII (1669-18) ) період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 (405/2014) та датою набрання чинності указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України; територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 (405/2014) . Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р (1053-2014-р) затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, у якому, серед інших населених пунктів, зазначено м. Маріуполь, де знаходиться та здійснює діяльність позивач. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 1079-р (1079-2014-р) зупинено дію Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р (1053-2014-р) .

Чинним розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р (1275-2015-р) , яким визнані такими, що втратили чинність розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р (1053-2014-р) та розпорядження Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 1079-р (1079-2014-р) , затверджений новий перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, у якому, серед інших населених пунктів, також є м. Краматорськ.

Крім того, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 січня 2015 року у адміністративній справі № 826/18327/14, яка з врахуванням вимог ст. 254 КАС України набрала законної сили, визнано нечинним розпорядження Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 1079-р "Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р" (1079-2014-р) . Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (1669-18) у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, внесено зміни до Закону 2464-VI, а саме, розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" доповнено п. 9-3 (зараз п. 9-4), відповідно до якого платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 (405/2014) , звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 (405/2014) , визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України (2755-17) для списання безнадійного податкового боргу.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі норми, колегія суддів дійшла висновку про те, що приписи п. 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону 2464-VI не ставлять факт звільнення платника від обов'язку зі сплати єдиного внеску у залежність від часу подання відповідної заяви (після прийняття спірної вимоги або до її прийняття), а прямо встановлює, що така заява подається у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції. Станом на час розгляду справи АТО триває.

З аналізу зазначених норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства також убачається, що підставою для звільнення платників єдиного внеску від відповідальності за невиконання вимог законодавства щодо його (внеску) вчасної сплати, є факт перебування такого платника на території населених пунктів, де проводиться АТО.

Водночас, відповідно до ст. 10 закону № 1669-VII протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Щодо відсутності у підприємства позивача сертифіката Торгово-промислової палати України на підтвердження настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, який, на думку суду апеляційної інстанції, є обов'язковою умовою для звільнення платників єдиного внеску від відповідальності за невиконання вимог законодавства щодо його (внеску) вчасної сплати, суд зазначає таке.

Зміни до Закону № 2464-VI (2464-17) в частині звільнення платників єдиного внеску, які перебувають на території АТО, від відповідальності за невиконання вимог законодавства щодо його (внеску) вчасної сплати внесено саме Законом № 1669-VII (1669-18) .

Суд зазначає, що положення зазначених норм дають підстави для наступного висновку: для звільнення платників єдиного внеску від відповідальності за невиконання вимог законодавства щодо його (внеску) вчасної сплати достатньо факту перебування відповідно підприємства на території проведення АТО; для решти зобов'язань - додатковою умовою є отримання сертифікату Торгово-промислової палати України.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відсутність у позивача сертифіката Торгово-промислової палати України не є підставою для застосування до нього штрафних санкцій за несвоєчасну сплату єдиного внеску і на нього поширюються положення п. 9-3 (9-4) розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464-VI (2464-17) .

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову, суд апеляційної інстанції скасував його законне та обґрунтоване рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Отже, касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції скасуванню із залишенням в силі постанови суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Краматорський завод енергетичного машинобудування" задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року скасувати, залишити в силі постанову Донецького окружного адміністративного суду від 03 липня 2015 року.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.