Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1, відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", третя особа - управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилої будівлі за скаргою відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (далі – ВАТ "Райффайзен Банк Аваль") про перегляд рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 травня 2008 року, ухвали апеляційного суду Одеської області від 26 листопада 2008 року та ухвали Верховного Суду України від 18 червня 2009 року у зв’язку з винятковими обставинами,

У січні 2008 року управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації (далі – Управління облдержадміністрації) звернулося до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилої будівлі, укладеного 28 грудня 2007 року ОСОБА_1. та ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Польська, 12.

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що цей договір, предметом купівлі-продажу якого є віднесена до пам’яток архітектури місцевого значення нежила будівля (колишній ломбард, споруджений у 1904-1905 роках за проектом архітектора В.І. Прохаскі), укладено без погодження зі спеціально уповноваженим органом охорони культурної спадщини – управлінням охорони об’єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації та з порушенням його права привілеєвої купівлі й умов охоронного договору від 31 травня 2005 року № 20-05/Н-1.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 травня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 26 листопада 2008 року, позов управління охорони об’єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації задоволено.

Ухвалою Верховного Суду України від 18 червня 2009 року касаційну скаргу ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", до якої приєдналася ОСОБА_1., відхилено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 травня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 26 листопада 2008 року залишено без змін.

У липні 2009 року ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" подало скаргу про перегляд зазначених судових рішень у зв’язку з винятковими обставинами з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одного й того самого положення матеріального права: ст. ст. 3, 18, 20 Закону України "Про охорону культурної спадщини", ст. 16 ЦК України.

На підтвердження неоднакового застосування цих правових норм скаржник зазначив ухвалу Верховного Суду України від 14 травня 2008 року, постанову Верховного Суду України від 12 червня 2007 року, в яких по-іншому застосовані ці правові норми.

Розглянувши скаргу, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України встановила факт неоднакового застосування касаційним судом цих правових норм.

Відповідно до п. 1 ст. 354 ЦПК України судові рішення у цивільних справах можуть бути переглянуті у зв'язку з винятковими обставинами після їх перегляду у касаційному порядку, якщо вони оскаржені з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одного і того самого положення закону.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права, колегія судів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Установлено, що в усіх зазначених випадках, у тому числі й у справі, що розглядається, предметом судового спору є питання недійсності договору з підстав порушення вимог ст. 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та застосування судами обраного способу захисту порушеного права (ст. 16 ЦК України).

У справі, що розглядається, установлено, що рішенням виконавчого комітету Одеської обласної ради від 21 грудня 1984 року № 650 нежила будівля – будівля колишнього ломбарду, спорудженого за проектом архітектора В.І. Прохаскі у 1904-1905 роках, яка розташована за адресою м. Одеса, вул. Польська, 12, прийнята під охорону держави як пам’ятка архітектури місцевого значення.

Управлінням облдержадміністрації 27 жовтня 2003 року укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу цієї будівлі з приватним підприємством "М.П.Н." (далі – ПП "М.П.Н."), п. 8 якого передбачено обов’язок покупця протягом п’яти років виконати інвестиційне зобов’язання, а саме ремонтно-реставраційні роботи будівлі кошторисною вартістю 2 млн. грн. (а.с. 10-11).

25 листопада 2003 року ПП "М.П.Н." продало цю будівлю ОСОБА_1. за нотаріально посвідченим договором, п. 8 якого інвестиційне зобов’язання попереднього власника покладено на покупця (а.с. 12).

31 травня 2005 року Управління облдержадміністрації уклало з ОСОБА_1. охоронний договір на пам’ятку культурної спадщини № 20-05/Н-1 з метою збереження пам’ятки та створення умов для її використання, який, крім іншого, передбачав проведення протягом 2005-2008 років ремонтно-реставраційних робіт на загальну суму 2 млн. грн. (а.с. 14-15).

15 червня 2006 року охоронний договір було укладено ОСОБА_1. з управлінням з питань охорони об’єктів культурної спадщини Одеської міської ради (далі – Управління Ради) (а.с.104).

28 грудня 2007 року ОСОБА_1. уклала з ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу спірної будівлі за згодою Управління Ради, висловленою в листі від 24 грудня 2007 року № 01-06/367-М, за умови дотримання вимог ст. 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини" про використання об’єкта культурної спадщини та укладення протягом місяця охоронного договору з відповідним органом охорони культурної спадщини (а.с. 13, 16-17).

17 червня 2005 року згода на відчуження цієї будівлі була надана ОСОБА_1. і Управлінням облдержадміністрації листом № 3529 за умови виконання нею інвестиційних зобов’язань, передбачених у договорі від 25 листопада 2003 року, або переведення цих зобов’язань на нового власника (а.с. 101).

26 січня 2008 року ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" уклало з Управлінням Ради охоронний договір на пам’ятку культурної спадщини № 01-10/5, яким прийняло на себе охоронні зобов’язання щодо спірної будівлі (а.с. 57-66, 88-96).

На підтвердження виконання своїх інвестиційних зобов’язань до укладення 28 грудня 2007 року договору купівлі-продажу з ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" ОСОБА_1. надала Управлінню облдержадміністрації аудиторський висновок аудиторської компанії "Квест-Консалт" від 9 липня 2007 року про виконання нею ремонтно-реставраційних робіт на суму 2 845 167 грн. та повідомила в листі від 9 липня 2007 року, що фінансування ремонтно-реставраційних робіт до кінця вересня 2007 року складатиме 6,5 млн. грн. (а.с. 108, 112-114).

Задовольняючи на підставі ч. 1 ст. 203, ст. ст. 215, 216 ЦК України позов Управління облдержадміністрації про визнання недійсним договору купівлі-продажу пам’ятки архітектури місцевого значення від 28 грудня 2007 року та про повернення сторін договору до попереднього стану, суди виходили з факту укладення цього договору з порушенням вимог ч. 1 ст. 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини", оскільки умовою згоди Управління облдержадміністрації на відчуження спірної будівлі було виконання ОСОБА_1. інвестиційних зобов’язань на суму 2 млн. грн. або переведення цих зобов’язань на нового власника.

Виходячи з того, що зазначені в листі Управління облдержадміністрації від 17 червня 2005 року умови відчуження об’єкта культурної спадщини не були виконані, суд вважав, що згоди на його продаж не було отримано, а відсутність такої згоди є підставою для визнання недійсним укладеного відповідачами договору купівлі-продажу, оскільки цим договором порушені права та інтереси Управління облдержадміністрації, які підлягають захисту в обраний позивачем спосіб.

Однак висновки, що містяться в судових рішеннях, ухвалених у цій справі при застосуванні ст. ст. 16, 203, 225 ЦК України та ст. ст. 3, 18, 20 Закону України "Про охорону культурної спадщини", не узгоджуються з практикою застосування цих норм в інших справах та зроблено їх з порушенням процесуальних норм права.

Так, виходячи зі змісту ч. 1 ст. 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" суд відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України під час вирішення спору повинен установити факт погодження ОСОБА_1. з відповідним органом охорони культурної спадщини питання про продаж ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" нерухомості, віднесеної до об’єктів культурної спадщини місцевого значення, умови згоди на відчуження, факт виконання (невиконання) цих умов сторонами угоди та залежно від установленого ухвалити рішення по суті спору.

При встановленні зазначених фактів суд відповідно до вимог ст. ст. 57, 58, 59, 212 ЦПК України повинен виходити з оцінки доказів, наданих сторонами.

На порушення зазначених норм права суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1. не довела факт виконання зобов’язань щодо здійснення ремонтно-реставраційних робіт об’єкта кошторисною вартістю 2 млн. грн., не взявши до уваги аудиторський висновок аудиторської компанії "Квест-Консалт" від 9 липня 2007 року про фінансування нею ремонтно-реставраційних робіт на 2 845 167 грн. та залишивши без оцінки висновок про здійснення комплексу заходів і ремонтно-реставраційних робіт будівлі з метою збереження її як пам’ятки архітектури та містобудування, виконаний НВЦ "Екобуд" 3 грудня 2007 року, підтверджений згодом висновком судово-будівельної експертизи від 3 липня 2008 року, який ґрунтується на підставі наданих розрахунково-кошторисних документів (договорів на виконання робіт, актів приймання робіт, чеків, касових ордерів тощо), візуального зовнішнього огляду будівлі та обстеження приміщень і конструктивних елементів будівлі.

Між тим, із зазначених висновків убачається, що протягом 2004-2007 років на спірному об’єкті спеціалізованими будівельними організаціями з метою збереження пам’ятки архітектури фактично здійснені ремонтно-реставраційні роботи вартістю 6 495 167 грн., які проводилися відповідно до вимог держаних будівельних норм, що регулюють консервацію, реставрацію та відновлення пам’яток архітектури, з дотриманням вимог щодо збереження первісної матеріально-технічної структури будівлі.

Не давши оцінки зазначеним доказам, суд дійшов передчасного висновку про невиконання ОСОБА_1. умов охоронного договору та про наявність передбачених ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України й ст. 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" підстав для визнання договору купівлі-продажу від 28 грудня 2007 року недійсним.

При цьому суд помилково вважав, що факт виконання ремонтно-реставраційних робіт може бути доведено лише певними засобами доказування, що суперечить практиці застосування ч. 2 ст. 59 ЦПК України, оскільки у цьому разі закон не передбачає обов’язок доведення факту виконання ремонтно-реставраційних робіт лише певними засобами доказування.

Таким чином, у справі за позовом Управління облдержадміністрації до ОСОБА_1, відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", третя особа – Управління ради, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилої будівлі суд дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Крім того, на відміну від зазначеної практики застосування судом ст. 16, ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 216 ЦК України, суд касаційної інстанції в судових рішеннях, ухвалених в інших справах, дійшов висновків, які полягають в наступному.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.

Захист цивільних прав – це передбачені законом або договором способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб’єктивних цивільних прав слід розуміти закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України, який не є вичерпним та застосовується судом, залежно від змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідків, що спричинені цим порушенням, враховуючи, що відповідно до ст. ст. 12- 14 ЦК України цивільні права здійснюються, а цивільні обов’язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі 16 ЦК України (435-15) одним із способів захисту цивільних прав є визнання правочину недійсним.

Підстави недійсності правочину, як способу захисту цивільного права зазначені у ст. 215 ЦК України.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 ст. 203 ЦК України, за якою зміст парвочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України одна із сторін договору або інша заінтересована особа вправі заперечити його дійсність, якщо недійсність правочину прямо не встановлена.

Ухвалюючи рішення про визнання договору купівлі-продажу об’єкта культурної спадщини недійсним з підстав, передбачених ч. 1 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України та ч. 1 ст. 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" із застосуванням правових наслідків недійсності правочину – повернення сторін договору у попередній стан (ст. 216 ЦК України), суд не з’ясував, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту характеру порушення, чи призводить застосування такого способу захисту до поновлення порушених прав і забезпечення збереження пам’ятки архітектури та чи узгоджується такий спосіб захисту з положеннями Закону України "Про охорону культурної спадщини" (1805-14) .

За таких обставин ухвалені в справі рішення не можуть бути визнані законними та обґрунтованими й підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, у процесі якого суду слід урахувати викладене та залежно від установленого вирішити спір.

Керуючись ст. 358 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Скаргу відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 травня 2008 року, ухвалу апеляційного суду Одеської області від 26 листопада 2008 року та ухвалу Верховного Суду України від 18 червня 2009 року скасувати, передати справу на новий розгляд до Приморського районного суду м. Одеси.

Ухвала оскарженню не підлягає.