Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі – ДП "СГЗК") про відшкодування моральної шкоди за скаргою ОСОБА_1 про перегляд у зв’язку з винятковими обставинами рішення Верховного Суду України від 30 липня 2008 року,

У липні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що під час роботи на Смолінській шахті ДП "СГЗК" отримав професійне захворювання. Висновком медико-соціальні експертні комісії (далі – МСЕК) від 22 лютого 2006 року йому встановлено 50% втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності. Посилаючись на те, що професійне захворюванням завдало йому моральної шкоди, просив стягнути з ДП "СГЗК" 200 тис. грн. на її відшкодування.

Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 24 жовтня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 29 січня 2008 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ДП "СГЗК" на користь ОСОБА_1. 5 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Верховного Суду України від 30 липня 2008 року касаційні скарги ДП "СГЗК" та ОСОБА_1. задоволено частково: рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 24 жовтня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 29 січня 2008 року скасовано; ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У скарзі про перегляд рішення Верховного Суду України від 30 липня 2008 року у зв’язку з винятковими обставинами ОСОБА_1, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права - ст. 237-1 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України (322-08) ) - до правовідносин про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок трудового каліцтва, просить рішення Верховного Суду України від 30 липня 2008 року скасувати й ухвалити нове рішення, яким стягнути з ДП "СГЗК" на його користь 200 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Для порівняння неоднакового застосування норм матеріального права ОСОБА_1 надав ухвалу Верховного Суду України від 1 квітня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2. до ДП "СГЗК", третя особа – відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Маловисківському районі Кіровоградської області (далі – відділення Фонду), про відшкодування моральної шкоди та ухвалу Верховного Суду України від 19 лютого 2009 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ДП "СГЗК", третя особа: відділення Фонду, про відшкодування моральної шкоди, в яких за аналогічних обставин по-іншому вирішено питання про застосування ст. 237-1 КЗпП України.

Скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_1., суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що правовідносини сторін регулюються ч. 2 ст. 153, ст. 237-1 КЗпП України, відповідно до яких забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Верховний Суд України, відмовляючи в позові ОСОБА_1. про відшкодування моральної шкоди роботодавцем, у рішенні послався на те, що на спірні правовідносини поширюється Закон України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) , але відповідно до п. 27 ст. 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік", п. 22 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік" зупинено дію абз. 4 ст. 1, підп. "є" п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28 та ч. 3 ст. 34 Закону, а відповідно до Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI (107-17) відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі – Фонд) моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 1 січня 2008 року.

Проте з таким висновком погодитись не можна.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань, або втрати нормальних життєвих зв’язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв’язку між попередніми умовами.

Згідно з роз’ясненнями, наданими в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) (зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року (v0005700-01) ), відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров’я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов’язок відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про охорону праці" відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я, здійснюється Фондом відповідно до Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) .

Однак Фонд згідно з п. 27 ст. 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" не відповідає за завдану моральну шкоду, оскільки зупинено дію абз. 4 ст. 1, підп. "є" п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 34 Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які потягли втрату працездатності" у частині відшкодування моральної шкоди застрахованим особам і членам їхніх сімей. Аналогічна норма міститься в Законі України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) .

Крім того, із Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) виключена ч. 3 ст. 34 відповідно до положень Закону України від 23 лютого 2007 року "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (717-16) , який набрав чинності з 30 березня 2007 року.

Судом першої інстанції встановлено, що тяжкі та шкідливі умови праці призвели до виникнення в ОСОБА_1. професійного захворювання. Висновком МСЕК від 22 лютого 2006 року йому встановлено 50 % втрати професійної працездатності безстроково та визнано його інвалідом третьої групи, у зв’язку із чим у липні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав.

Оскільки на час звернення позивача до суду Законом України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) не передбачено обов’язку Фонду відшкодовувати потерпілому моральну шкоду, то таку шкоду позивачу, законні права якого порушено, повинен відшкодовувати роботодавець згідно з правилами ст. 237-1 КЗпП України.

Перевіривши за матеріалами скарги наведені в ній доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одного й того самого положення закону. Рішення районного суду, який частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1. і стягнув 5 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди, є законним і обґрунтованим.

Відповідно до п. 1 ст. 354 ЦПК України підставою оскарження у зв’язку з винятковими обставинами судових рішень у цивільних справах після їх перегляду у касаційному порядку є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одного і того самого положення закону. Статтею 359 ЦПК України визначено, що Верховний Суд України скасовує або змінює ухвалені у справі рішення з підстав, визначених ст. 354 цього Кодексу.

За таких обставин рішення суду касаційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду – залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 358, 359 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30 липня 2008 року (rs2267195) скасувати.

Рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 24 жовтня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 29 січня 2008 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.